Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

Шапка отамана Хмари

Свободолюбний і поневолений український нарід протягом довгих віків боровся за своє право бути вільним господарем на своїй власній землі, але такого права й досі не здобув, В наслідку революції 1917 року, мав щастя проголосити власну незалежну Державу, але оборонити й утримати в своїх руках не був готовий. Основною причиною цього безмірного лиха була національна несвідомість, політична невиробленість, культурна відсталість, відсутність державно-національного патріотизму в народі, відсутність зрозуміння потреби власної держави, Ідея незалежности України була зовсім невідома українському селянству, та і взагалі була вона проблематична і не популярна.

Загальні бажання волі для більшости народу задовольнялись самим фактом повалення царяту і переходу влади до рук вибранців народу та демагогічними більшовицькими гаслами соціяльного і економічного та політичного характеру, При цьому багатьом уявлялась перспектива нового, більш справедливого життя і братерської дружби всіх народів російської імперії; перспектива незаперечної волі для України, незаперечного права українського народу самому будувати своє життя на власній землі, Та незабаром виявилось, що українство під враженням здобутого щастя волі, згубило з політичного поля зору дуже важливу реальну, завжди сущу загрозу своєї незалежности — страх російського уряду і народу перед українським сепаратизмом.

Цей страх незабаром викликав певні дії большевицької влади проти творення Української Самостійної Держави, — почалась війна більшовицької червоної Росії проти новонародженої Української Народної Республіки. В огні воєнної хуртовини прокинулась окрадена Україна: почала прозрівати приспана свідомість, потягнулись руки до зброї, ожили ліси і байраки присутністю хоробрих воїнів. Тоді легендарний Холодний яр збудився грізний і могутній: спокійно відкрив свої широкі гостинні обійми героїчним нащадкам давніх козаків; пригорнув їх й приголубив, дав пораду, як рідний батько, обдарував свинцем і порохом, нагострив клинки і шаблі, вози і коней до послуг доставив.

Холодноярське повстання вибухнуло!

Кров’ю, вогнем і залізом вписано в історію визвольної боротьби України свою славну бойову сторінку. Його завзяті бойові месники іще раз в історії вкрили невмирущою славою леґендарний Холодний яр і всю Україну. Треба тільки жаліти за тим, що повстанський рух Холодного яру не спромігся вийти за межі локальної дії районів Холодноярщини і не став основним ядром Армії УНР.

Нарис подій Холодноярського повстанського руху "Стежками Холодноярськими" написаний на еміграції / в США / в 50-ту Річницю Визвольної боротьби України. Завданням цього скромного нарису було продиктоване бажанням закріпити пам'ять подій і людей того грізного і великого часу Відродження Країни для гарта майбутнім поколінням. Бо кожен нарід, що бажає будувати свою власну Державу, повинен добре знати своє минуле і самих себе, щоб дійти до такого духовного росту, який відповідав би рівню вимогам державного завдання. Шановний Автор цього нарису — Михайло Дорошенко — нащадок давнього роду українських козаків, доморослий Холодноярський повстанець і учасник тих великих визвольних змагань, цією скромною працею доносить в нашій літературі й історіографії чималу сторінку того леґендарного повстання.

М.Д.Сагайдачний

Революційні події 1917-21 років проходили в Україні надто бурхливо й швидко. Вже восени 1917 нетерпеливе населення, підбурене наїхавшими московськими аґітаторами та повертаючими з фронту односельчанами, самовільно розібрали живий і мертвий інвентар з поміщицьких маєтків і почали ділити поміщицькі та й інших менших землевласників землю. Загроженими цим "соціялізмом" стали більші і менші землевласники-хлібороби.

Але напровесні 1918 р. за мировим договором у Бересті-Литовському, ввійшло в Україну війною проти московських большевиків німецьке військо й почало робити свої порядки — зокрема грабуючи Україну з продуктів харчування.

Вороже Україні й Центральній Раді проросійсько наставлене монархистичне поміщицтво з приходом німців підняло голови і в обороні своїх маєтків почало, перед німцями, свої підривні інтриги проти Української Центральної Ради й запроваджуваного нею в Україні ладу.

В квітні 1918 поміщицтво скликало в Києві з'їзд так зван. "Хліборобів-собственників" і на ньому, у згоді з німцями, проголошено було ген. П. Скоропадського гетьманом України. Центральну Раду і її правлячу в Україні владу було німцями розігнано, а багатьох її членів і однодумців ув'язнено.

До гетьманської виконавчої влади прйшло, як і сам гетьман, проросійсько наставлене реакційне поміщицтво, та вища бюрократія тощо. Здобувши владу поміщики розпочали акцію відновлення своїх маєтків, Утворилися збройні відділи їхніх гайдуків так зван. "Державна варта", "Карні — відділи", часто підсилені ще й німецьким військом, літом 1918 р. грасували безустанно по селах вимагали від селян повернення поміщикам забраною майна й урожаю, накладали на села непосильно великі контрибуції і т.ін. При цьому, багато запідозрених селян арештовувано, катовано їх шомполами й нагайками або й вішано чи розстрілювано без якого будь слідства і суду а деякі селабу. ло ще й палено.

Ось цей жахливий 1918 рік свавільних поміщицьких екзекуцій над безборонним селянством і став початком різного бурхливого партизанського руху в розбурханій революцією Україні, а проти гетьманського устрою зокрема. Воно й примусило змовника російських єдінонеділімців П. Скоропадського зректися влади над Україною та переодягнувшись тікати з України разом з німцями.

Українські уніяти з поляками загнали колись знесиленого ними гетьмана України В. Хмельницького в хижі обійми московських шакалівцарів, а народ у кріпацьку неволю їхніх псарів. А поміщицький ставленик П.Скоропадський своїм наказом "Повернути поміщикам їхні маєтки"… та толеранцією катувань населення, загнав українське селянство в обійми московсько-большевицьких кровавих нелюдів, у комуно-московське невільництво.

Не обминули гетьманські екзекуційні відділи й великого селища, що заселене козацькими остатками Цибулева на Херсонщині, а нині " Кіровоградщина", Рятуючись від тих відділів, у ліси Чуту та Мотрин пішло і з цього села чимало революційно активних селян, ворожих до П. Скоропадського і поміщиків, На жаль всі вони після баченого й перенесеного правосуддя при гетьманській владі, включилися зимою 1919 р. в большевицький революційний рух. Вернувшись з лісу, мобілізували людність, ширили й закріпляли совєтську владу, про що й розповідається в цім нарисі.