Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

За ухвалою ради і отамана почалась дбайлива підготовча компанія. Розвідка зібрала докладні відомості розташування червоного ескадрону, свої люди що жили на терені Знаменки подали докладно всі важливі дані не лише топографічного характеру, але й внутрішнього розташування ескадрону, денного розпорядку червоних і рівня дістиплини.

Таким чином повстанці мали в руках навіть мапу з усіма позначенями де містився ворожий штаб, де мешкання командирів, комісара, де виставлялась варта і куди висмались застави.

Село Знаменка лежить на п'ять кілометрів від залізнічної станції. Через село проходить залізниця, що сполучує Знаменку з Києвом — Одесою. З одного боку села росте ліс, а з другого степ. В частині села від степу розмістився ескадрон. Кожного ранку грала сурма "збір", на широкій вулиці перед штабом червоні ладнались на перевірку. По перевірці розходились снідати, відпочивали і пиячити. Так минуло чотири доби.

Кібець підганяв командирів і поспішав не зволікати а діяти як можна скоріше аби ворог не встиг підкріпитися і зміцніти поповненням. Отаман Хмара вповні з цим погоджувався і незабаром все було готове.

Ніч випала темне, і непривітна, дув невеличкий осінній вітрець і падала холодна мжичка.

Чотири тачанки з кулеметами "максім" стояли в поготівлі на призначеному місці під Знаменкою чекаючи сигналу від Кібця. Отаман Хмара вийшов з Чорного лісу і дорогою Богданівка-Знаменка наближався до Знаменки, зупинився в бойовій готовності, чекаючи від Кібця вістового. Кібець з відділом кінноти мусить "без пострілу" захопити приміщення варти, роззброїти її, а далі діяти як у себе дома.

Проспівали перші півні, коли Кібець з відділом козаків залишили в степу коней, а самі гуськом, слідом за провідником, підкралися до Знаменських городів і дворів з високими огорожами, а там і до "караульного приміщення".

Ось вони вже у дворі, навкруги мертва тиша, все спить. Кібець з хлопцями зупинились біля комори й почали прислухатися. Раптом почули за ворітьми, на вулиці, тверді військові кроки кількох людей; що наближалися до воріт.

За пару хвилин відчинилася хвіртка і в двір зайшло четверо. Троє пішло до хати, а четвертий, почувши кінський тупіт і побачивши вершника, вискочив на вулицю з рушницею і закричав:

— Кто єдет?

Почув відповідь:

— Свой!

— Кто — свой? Пропуск! — кричав "розводящий".

— П'ять! — відповів вершник і в свою чергу запитав отзив.

— Портсігар! — сказав розводящий.

За хвилину приїхав другий вершник, це був роз'їзд, хлопці вирішили заїхати у двір покурити.

Розводящий відчинив одну половину воріт і вершники у дворі злізли з коней і поприв'язували їх до стовпів піддашшя комори.

Тільки хотіли вони братися до закурки, як Кібець із хлопцями вже тримали нагани біля носів ворожих вартових.

— Руки вгору! — скомандував Кібець. — Тут є для вас " прикурка"!

Спантеличені кіннотчики і розводящий не спам'яталися, як їхні роти були заткнуті і руки пов'язані назад.

— Не пищати мені тут! — пригрозив Кібець, — бо зразу вам кінець!

Пов'язаних вояків вкинули в комору і знадвору приткнули клямку. Розводящому розв'язали рота і першого пустили до хати, а за ним ішов Кібець і декілька козаків.

В хаті світилася гасова лямпа, прикручена на малий вогник. Всі вартові спокійно спали серед хати, на соломі. Їхні рушниці стояли в куті біля порога, на лавці лежав наган з пасом, що належав кулеметчикові.

Хлопці зразу прибрали до рук усю зброю і зупинилися біля порога, вартуючи біля себе розводящого. Кібець тримав "кольта" на поготовійпочав будити варту. Скомандував:

— Подйом!

Вартові, деякі з них тільки заснули першим сном, неохоче пробуджувались, чухались та позіхали. А хтось із них запитав:

— В чом дєло?

— Здєсь банда, — спокійно відповів Кібець.

Поки розгублені комунари кліпали очима, Кібець вигукнув:

— Встать, рукі вверх і ні с мєста! Хлопці, обшукать і впорядкувать "товаріщей'', — наказав козакам.

Один з кулеметників кинувся до свого нагана, що лежав з поясом на лавці, але наган уже був підібраний. Решту вояків блискавично обшукали, пов'язали їм руки та й повели до комори під замок.

Почувши гамір, з другої половини хати вийшов наляканий господар. Кібець зразу ж його заспокоїв, кажучи:

— У вас дядьку, буде все в порядку. Ідіть і спокіно відпочивайте аж до ранку. Зрозуміло? Ви нічого не бачили й не чули, а ранком вийдете і будете собі господарити, Була четверта година ранку, час зміни вартових і застави. Йшли міняти заставу в п'ятьох: Кібець, три козаки з рушницями і "розводящий". Розводяший ішов попереду, за ним Кібець і козаки з рушницями на плечах і ножами та револьверами в руках.

Коли наблизились до застави, що була в ямі між деревами, звідтіля залунав голос:

— Кто ідьот?

— Свої, — обізвався розводяший.

— Пропуск? — питає застава.

— Антабка, — відповідає Кібець та питає відклик.

— Ствол! — відповів вартовий застави.

Кібець зразу вигукнув:

— Ні з місця! Руки вгору!

Два вартових піднесли догори руки, а третій вхопився за револьвера, та ніж у груди звалив його на землю.

Двох нових полонених пов'язали. Зміна варти на заставі відбулася без шуму.

Тепер тут, біля кулемета лишились два козаки на варті і біля них дві запасні коробки набоїв.

Кібець з одним козаком-побратимом верталися назад до вартового примішення, ведучи зі собою двох нових в'язнів і розводящого.

Село ще спало. Навкруги тиша і спокій, лише співи півнів сповіщали скорий прихід ранку.

Прибувши до вартівні, Кібець вислав двох вістових на новопридбаних конях з рапортом до отамана Хмари. Третього коня Кібець лишив біля себе. Двох полонених вартових замкнули теж у комору.

— Що