“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією - Микола Іванович Сенченко

Май сміливість знати.

Минуть роки, а може, й десятиліття, і наші нащадки напишуть фундаментальні праці про історію культурної революції в Україні у XX — на початку XXI ст. за ідеологією іудеолібералізму. Історія ця буде багатотомною, оскільки те, що зробила з нашою країною гендлярсько-лихварська і компрадорська еліта під керівництвом сіоністів, які фактично керують США і Заходом, не описати в одному-двох томах.

Автор цього видання поставив за мету окреслити суть проблеми, її витоки й показати зв’язок між терором 1917-1923 рр., і культурною революцією, що відбувається нині. Технологія процесів різна, але суть і виконавці — ідентичні. Ймовірно, що ідейні кілери (і не лише єврейського походження) розпочнуть проти мене кампанію під гаслом боротьби з антидемократичними елементами, ініціюючи судові процеси, залякуючи, може, звільнять з роботи, але при цьому неодмінно кричатимуть про антисемітизм на державному рівні. Не виключено, що може бути і навпаки — повне замовчування, жодної реакції на цю книгу, щоб не привертати уваги суспільства до проблеми. Однак я повинен сказати те, що знаю, бо мої знання всіх процесів — від Бога. Мені невідомо, чому він обрав саме мене для їх оприлюднення, але інформація надходить, я її опрацьовую і мушу нею ділитися, тому що безкровний геноцид — знищення населення без застосування зброї, шляхом економічної і фінансової диверсії та інформаційного вампіризму — досяг свого апогею.

Ідейні кілери — найманці з числа політиків, духівництва, інтелектуалів, які зраджують інтереси народу, проституюючи совість і розум. В умовах криміногенного режиму проводиться конкурс на підлість. Що страшніший негідник, то вища його посада і більше можливостей робити зло. Єврейський фашизм виховує фанатиків, націлених на знищення всього і всіх, хто їх перевершує, хто не втратив здатності мислити й усвідомлювати загрозу мракобісся. У книгах знаменитих сатаністів Кроулі і Лавея неухильно проводиться думка: щоб відірвати людину від Бога й морально розкласти, її треба позбавити піднесеного почуття любові. Прагнення до цього завжди було головним напрямом розтлінної діяльності ідейних кілерів іудеофарисейської (демонічної) цивілізації в боротьбі з християнством. З розвитком і зміцненням демонічної цивілізації велична християнська етика любові витіснялася, і її місце посідали уявлення про “свободу сексу” і “право” кожної людини потурати своїм низьким матеріалістичним бажанням. Тривалий час саме в цій частині боротьба іудеїв і масонів проти християнства не мала успіху. І лише наприкінці XX ст. іудеофарисейська цивілізація почала брати верх в цій боротьбі, головними інструментами якої є засоби масової інформації й кінематограф.

Епіцентром створення і розвитку іудеофарисейської цивілізації стали Сполучені Штати Америки. Всі сили зла, жорстокості, розпусти і розтління, властиві демонічній цивілізації, втілені в історії США найбільш повно і послідовно.

“Хоч би за що взялися іудеї, все перетворюється на бруд і на пряму свою протилежність, — пише В. Данилов. — Навіть найпрекрасніше, що є в житті людини — сексуальні любовні стосунки, їхня теле- і кіно-індустрія подає тільки у поєднанні з насильством, сексуальними маніяками-вбивцями, монстрами, з божевіллям, некрофілією, гомосексуалізмом, мазохізмом, садизмом та іншими патологічними станами психіки людини”[1].

Коли я розпочав працю над цією книгою, мені весь час спливали на думку слова одного з ідеологів “холодної війни” і засновників Центрального розвідувального управління (ЦРУ) США А. Даллеса: “Посіявши в Радянському Союзі хаос, ми непомітно підмінимо їхні цінності фальшивими й змусимо їх повірити в ці цінності. Ми знайдемо своїх однодумців і спільників у самій Росії. Епізод за епізодом розігруватиметься грандіозна за своїми масштабами трагедія загибелі найнепокірнішого народу на Землі, остаточного, незворотного згасання його самосвідомості. З літератури і мистецтва ми, наприклад, поступово витравимо їхню соціальну сутність, відучимо художників, відіб’ємо у них бажання зображувати, досліджувати процеси, що відбуваються в глибинах народних мас. Література, кіно, театри зображуватимуть і прославлятимуть найнизькі людські почуття. Ми будемо всіляко підтримувати і піднімати так званих митців, які насаджуватимуть культ сексу, насильства, садизму, зрадництва — одне слово, аморальності.

В управлінні державою ми створимо хаос і безладдя. Непомітно, але активно і постійно сприятимемо самодурству чиновників, хабарництву, безпринципності. Чесність і порядність висміюватимуться і нікому не будуть потрібні, вони перетворяться на пережиток минулого. Хамство і нахабність, брехня і обман, пияцтво і наркоманія, тваринний страх одного перед одним, зрадництво, націоналізм, ворожість народів і передусім ненависть до російського народу — все це ми будемо тонко й непомітно культивувати, все це розквітатиме махровим цвітом. І лише невелика кількість людей здогадуватиметься чи навіть розумітиме, що відбувається. Але таких людей ми поставимо в безвихідне становище, перетворимо на посміховисько, знайдемо спосіб їх оббрехати й оголосити покидьками суспільства. Будемо спотворювати і знищувати основи моралі. Завжди робитимемо головну ставку на молодь. Станемо розтлівати, розбещувати її”[2].

Коли було написано ці рядки, культурна революція у США вже починала давати свої плоди. Тому А. Даллесу неважко було прогнозувати те, що може відбутися в інших країнах, він добре знав механізми культурної інверсії.

Наведені вище слова А. Даллеса могли б стати епіграфом до життєпису вождів української революції 1992—1998 рр. — організаторів і провідників політики геноциду народу України. Як похмуро констатує А. Зінов’єв, “навряд чи можна знайти в історії людства інший такий приклад, коли частина населення країни з таким завзяттям, майстерністю і успіхом знищувала б свій народ задля корисливих, частіше за все ілюзорних інтересів”[3].

Проте так відбувається не лише в Україні, Росії чи інших країнах колишнього Радянського Союзу. Апологети культурної інверсії, послідовно керуючись програмними документами А. Даллеса, спочатку випробували так звану критичну теорію на американському народі, виховавши “загублене покоління” 60-х років XX ст., відтак експортували свій “винахід” у країни Західної, а тепер і Східної Європи.

Однак ні американський, ні інші народи світу не спромоглися дати достойну відсіч ідейним кілерам культурної революції. Щоправда, нині у США, Західній Європі