Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

Плян лінії оборони, відступу та обходу ворога, мав кожен отаман зокрема і був готовий до зустрічі з ворогом. Але Дзержинський дійшов до Миколаєвського манастиря і спинявся. Даремно повстанські частини готувалися дати йому бій.

ДзержинськиЙ перейшов Тясмин і не пішов ні на Суботів, ні на Ведмедівку, а звернув на с. Адамівку, а потім на Чаплище і Подорожнє. Втік!

— Чому це так? — запитували отамани один другого, чухаючи голови.

Очевидно, Дзержинському донесла розвідка, що в лісі та Холоднім Яру зібралася велика повстанська сила та чекає на нього. Він, щоб не попасти до лісових "дзяблів" та щоб вони йому не "сплели лаптів" як Володимирському ескадронові в селі Знаменці, звернув в інший бік і втік. Гнатися за ним не було потреби.

Після тих подій, частини отамана Хмари і холодноярські втупили до Чигирина, з якого, після від'їзду Дзержинського, вся влада втекла, наробивши там не мало лиха.

Військова нарада була скликана в селі Матвієвці, в місцевій школі, тут стояв зі своїм відділом от. Завгородій.

Відкрив нараду от. Чорнота, сказав вступне слово і дуже жалував, що нарком ЧеКа втік. Попросив до слова Батька.

Батько вийшов наперед, змучений але жвавий, обвів присутніх поглядом і зробив доповідь про сучасний стан.

— Дорогі побратими! Стан на фронтах докладно нам не відомий. Знаємо тільки, що війна навкруги кінчається. Десь іще ходить там Махио, та ми.

Присутні з зацікавленням слухали Батькову доповідь, сподіваючись почути від нього щось важливе та підбадьорююче.

— Про наше Військо УНР, на чолі з Петлюрою, теж немає докладних відомостей, — продовжував свою доповідь Батько. — Як ми бачимо тепер, комуна два фронти, та ше й велике повстання майже по всій Україні витримати не зможе. Я маю відомості, хоч і не офіційні, але правдиві, що комуна хоче віддати змінливим полякам всю Західню Україну і половину Волині, аби вони замирились. Як видно, Поляки з УНР зламали договір і ніякої допомоги від них не можна чекати, нині на польському фронті тихо. — коли вони замиряться, то правдоподібно, що наше військо УНР піде до поляків за дроти.

— Військо Будьонного, — вів свою доповідь далі Батько, — та інше було перекинуте до Криму, на фронт Вранґеля. Але самі вони вибити білогвардійців із Криму не змогли і попросили на допомогу Махна. Цей добре, кажуть, знає Крим та Лиман і перевів червоне військо десь по мілководдю Вранґелю в тил.

— На Вранґеля, пояснював далі Батько міжнародню ситуацію, — наші надії не покладали. Він боровся за єдіную і нєделімую Россію, забив голову Кубанської П.Ради Миколу Рябовола, після чого кубанці не схотіли воювати й відкрили фронт. Війська у Вранґеля залишилося мало і тому його розбито. Нині комунари розправляються в Криму, як вони хочуть.

— Як видно з цьогогна закінчення доповіді говорив Батька, — наше становище щодалі стає безнадійнішим. Є ще, правда, і такі відомості, ніби то Польські владарі дають нашому війську УНР змогу перегрупуватися, звертаються й до нас, щоб ми ще потримались і почекати на зв'язкових. Ми, правда, тримаємось, відбиваємося від навалу, що насувається з усіх боків. Нас висліджують, виявляють наші сховища, все що далі, то гірше. Думаю, між нами щодалі все більшатиме 'яничарів-щербників", яких не порахувався з раненими побратимами, а віддав їх на знищення. Після цих слів Батько підвівся.

— Вічна пам" ть нашим славним лицарям-козакам і великомучениці дружині Миколовій Євгені та синочкові малолітньому Миколці. Вшануймо їх вставанням та однохвилинною мовчанкою, — сказав от. Чирнота.

Всі повставали і шанобливо посхиляли голови. Після ж хвилинної мовчанки от. Чирнота завважив:

— Коли б на цей час не було тут вас, то я певний, переконаний що ця сила була б пішла наступом на нас. Які б були успіхи бою — трудно сказати, але втрати були б великі з обох боків. Тому ми й уникаємо, мусимо оминати ворога у відкритім бою, ми запроваджуємо тактику несподіваних нападів, обходів, так як то зробив от. Хмара з Володимирським ескадроном в селі Знаменці.

— Думаю, продовжував от. Чирнота, що ми мусимо добре обговорити наше майбутнє та виробити докладний плян дальшої нашої боротьби.

Потім от. Чирнота попросив до слова от. Хмару.

Хмара підвівся, розповів про хід своїх дій, де переходили, по яких лісах та місцевостях, де, коли і які мали сутички, скільки вибуло козаків і скільки ще залишилось в ладу. Так само розповів про відомі всім міста і села та й ліси де відбувалися бої, про вовчі стежки якими доводилось часто пробиратися щоб обійти ворогову стежу.

Далі от. Хмара розповів про найновіші події докладно зупинившись на зрадникові Явдокимові Щербакові що пішов на послуги до большевиків і видав сховище-землянку, наслідком чого дев'ять ранених осіб було забрано а інші тільки завдяки щасливому випадку тепер є між нами. А захоплених большевики розстріляли, загинули смертю лицарів. Ми не встигли їх врятувати тільки тому що дорога далека, мокра, з перешкодами і ми запізнилися з допомогою. Однак, наш Микола все ж таки хвоста їм відрізав…

В цій хвилі всі козаки повернули голови до хороброго Миколи і вдячно подивилися. Микола, невеликий на зріст, підвівся на ноги, уклонився козакам і сів.

Отаман Хмара продовжував:

— Після тих подій та похорону своєї дружини та синочка Микола став у головах могили і поклявся помститися червоному ескадронові і його командирам. Звернувся він до мене, але я мав сумнів, чи вдастсься нам розбити такий добре озброєний ескадрон, що має більше двох сот шабель.

— Але Микола наполіг, — вів далі Хмара свою розповідь розробив плян, зв'язався з потрібними провідниками з того кацапського села, приніс мені той плян і вимагав як найшвидшого виконання. Я погодився. Наскок нам удався як найліпше…

Потім от. Хмара засміявся й додав:

— "Кібець" — птах, що літає і ловить курчат та курей поодинці, а наш Микола — "Кобець", як його прозвала комуна, піймав до двох соток. Майже цілий ескадрон забрав без одного пострілу. Він виконав обіцянку, що дав на могилі своєї родини і тепер він