Українська література » Публіцистика » Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

Читаємо онлайн Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

Зацокотіли кулемети, затріскотіли рушниці, зливою, як град посипались кулі на ворожі лави. Несподіваний вогонь викликав серед ворожих лав дику паніку та замішання в командирів які не сподівалися нападу збоку.

Поле враз усіялось трупами та раненими червоноармійцями і кіньми, кулеметні тачанки лежали боком. Рещта уцілілих вершників повернула тікати. Бій закінчився з такою швидкістю як і розпочався.

На полі бою залишились до двох десятків вбитих та й тяжко ранених, а між ними й коні. В цьому бою попав під кулі й червоний "герой", комісар Абраша Біляков та начальник штабу якийсь Мурзій. Про це розповів один ранений полонений, що добре знав обох командирів, з якими довгий час був на фронті.

Юрко Горлиця зняв з Біляковича планшет, заглянув до середини і там виявив чимало секретних паперів. Дальший повний ретельний обшук червоних "тузів" допоміг виявити зашиту в мундирі картку з написом: "ВЧК, Абрам Білякович, действует под кличкой Б. Зуб".

— Це дуже цінні для нас документи, — сказав Кібець і забрав з собою планшет з усіма документами щоб докладно їх простудіювати разом з Хмарою та Завгородним. (Секретній відділ провадив Залізняк).

Після цього перевірили поле бою, підібрали все що було цінне і потрібне, і скорим маршем відійшли в ліс і там заховались. Вночі перейшли вглиб і в одному спокійному місці зробили відпочинок та переглянули уважно все що в планшеті Біляковича. Там була велика кількість наказів та телеграм в зашифрованому стані невідомими кодами, і це позбавило нас можливости розгадати військові таємниці. Але були розпорядження і накази писані без кодів, один з яких звучав так:

Ком. Дівізії, спец Отдел ВЧК. Москва. Секретно.


Ввіду перемірія с Польщей, всє войска перебросіть на Крим. Проходя по правой сторонє Днепра, пріказиваю помогать спецотдєлам унічтожать партізанскіє отряди. Партізан, белогвардейцев і петлюровскіє остаткі.

Об'явіть амнестію. Сложівших оружіє расстрєлівать негласно без суда.


Председатель ВЧК Фелікс Дзержінскій


Цей важливий наказ Завгородний прочитав перед лавою цілого загону, але повстанці вислухали його спокійно, бо ці речі були давно всім відомі. Ще тов. Калінін в селі Дмитрівці пустив такого туману амнестією, закинув вудку і таки трохи зловив наївноі "рибки", але тепер уже досить, вже з дурнів виросли, чекістам ніхто не вірить.

— Нині проходить хвиля чергової брехливої амнестії, — сказав отаман Хмара і витяг з кишені одну большевицьку відозву і прочитав перед козаками. В цій відозві комісари звертаються до українського населення з закликом не ставити спротиву большевикам, русскім братьям, з якими під час війни 1914— 17 років з "общего" котелка разом їли кашу.

— Сдавайтесь, вам всьо будет прощено! — закликалось наостанку у відозві, — Потом кто куда пожелаєт, туда себе і отправітся, кто домой а кто і в красную армію. А закончітся война — все будем жіть мірно!

Закінчивши читати отаман Хмара порвав цю брехливу відозву, кинув під ноги і потоптав.

Всі мовчали. Віруючих у ті відозви серед повстанців тепер не було. Можливо серед повстанців і були провокатори, або слабодухі але дуже добре конспірувалися, бо Кібець їх дуже скоро розпізнавав.

Стояли тут кілька днів, трохи відпочили, упорядкували свої справи та дещо потрібне вивідали. А тим часом не викували, готувались в дорогу поки червоні не підібрали сил та не натрапили на наші сліди щоб оточити, Раптом наша розвідка принесла добрі відомості, що на станції Бобринській, в парку що біля вітряка, стоять ешельони з обмундируванням, взуттям та інше. Підхід до ешельону був добрий і провідників не бракувало які знали добре дорогу до парку.

На другу ніч був зроблений напад. Ніч випала темна і небо захмарене, на станції і в парку горіло електричне освітлення. Охорони було виставлено не багато а тому повстанці легко з нею розправились.

В вагонах виявилось повно різного військового майна як амуніції так і обмурдування. Брали що кому найбільш в цей час було потрібне. Деякі козаки тут же переодягались в нове скидаючи своє поношене. Однак, от. Хмара попередив цього не робити, бо при сутичці з ворогом, з червоними можна помилково свого замість ворога стрілити не добачивши. Але взуття дозволив обміняти.

Раптом з боку червоних пролунав алярм тривоги. Електрика то гасла, то знову запалювалась і почулися постріли. Електрика згасла, але вона вже повстанцям і непотрібна була.

По даному сигналові ми залишили парк і зупинились аж біля вітряка, очікуючи доки всі зібрались та й рушили в напрямку Цвітково.

Коли Бобринська зникла з нашого поля зору, ми повернули в бік і за пару годин дістались якогось невеликого села в якому йзупинились на відпочинок.

Надворі розвиднялось і ми переконались що за нами, з заду переслідування не було, тому розмістились днювати. Почали переодягатись майже повністю, включаючи білизну. Всі одяглися в нові шинелі та червоноармійські нові шлеми. Навіть отаман Хмара скинув свою сиву кубанку, яка вже добре зносилася і заховав її до кобури, а на себе натягнув шлем.

Увесь повстанський загін, мов за чарівною паличкою, враз змінився до невпізнання, козаки самі себе невпізнавали а реготали: що… перетворились в червоноармійців.

Отамани Хмара і Завгородний вивідали в місцевого населення про всі шляхи й дороги і устійнили плян маршу на Захід, обминаючи небезпечні місця. Готувались до виїзду а погода стас непривітною, пригноблюючою, починає сипати дрібненький дощик. І наша "червона" частина вирушила дорогу, прямуючи на ліс Капитанівський та село Оситяжке. Довго їхали різними кривими дорогами, і. нарешті, як стемніло, виїхали на шлях, що проходив понад залізницею Бобринська — Помічна і наблизились до лісу. Спереду наш дозор повідомив що назустріч нам зближається загін, який напевно бере напрямок на Бобринську. Ми негайно повернули в ліс і заховались.

Дощ перестав, але кругом було вогко і дув свіжий вітер, видимість була погана.

Отаман Хмара дав наказ Кібцеві взяти відділ вершників і зробити край лісу на виступі біля дороги засідку, зустріти непроханих гостей кулями.

Насувався вечір,

Відгуки про книгу Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: