Карпатська квітка - Тетяна Овчіннікова

Того вечора ми мали багато тем для розмов. Торкнулися і його протеза.
Я попросила роздивитися, і Андрій, звісно ж, не відмовив. Стягнув футболку, щоб продемонструвати свою штучну руку повністю. І почав відповідати на мої запитання.
- Що це за ремені? Чому їх так багато?
- Вони покликані тримати протез на місці. У мене висока ампутація, на самій руці протез триматися не буде.
- Це тому він заходить на лопатку?
- Ні, там розміщуються датчики, які реагують на електричні сигнали від м’язів. Зусилля, що управляє суглобами протеза, передається через систему тяг з уцілілих м’язів. Зазвичай для цього використовуються м’язи плеча, але в моєму випадку їх лишилося дуже мало. Тому залучені м’язи лопатки.
Пояснюючи, Андрій і демонстрував, як підіймається й опускається протез у плечовому суглобі, як згинається лікоть. А от штучні пальці увесь цей час лишалися нерухомими.
На що я й звернула увагу, пригадуючи, як він стискав ними мою руку:
- Чому зараз не рухаються пальці?
- Бо для основних рухів використовуються тяги, що я тобі тільки-но й показав. А для управління дрібною моторикою пальців – міоелектричні датчики та сервоприводи на кожен палець, - чоловік стиснув долоню у кулак, потім розігнув пальці, далі звів докупи вказівний і великий. А я зачаровано споглядала за його рухами.
- Мій протез – гібридний, - продовжував пояснювати він.
- Як це?
- Гібридні протези реалізують принцип комбінування тягового протеза і міоелектричного. Це досить рідкісні протези, виправдані при високих рівнях ампутації, як у мене. Саме через це й довелося їхати аж за океан для його виготовлення.
- Як же певно важко було навчитися ним керувати!
- Твоя правда, не легко. Саме тому я й провів у США так багато часу. І доведеться за рік їхати туди ще, на підгонку і коригування.
- Я рада, що тепер ти знову маєш дві руки.
- Ну, це голосна заява, - засміявся Андрій. – Протез руки, на відміну від ноги, компенсує значно менше функцій. Але так, коли я навчився ним керувати, стало значно легше. Тепер принаймні я можу сам застебнути куртку, - згадав він наші пригоди у Карпатах.
Я заусміхалася і ще раз повторила:
- Я рада.
І смачно позіхнула, стомлена насиченим днем.
- Час уже тобі спати? – турботливо запитав чоловік, проводячи пальцями по моїй щоці.
- Так, будемо лягати.
А Андрій раптом підвівся і почав натягувати футболку.
- Куди ти зібрався? – розгублено поцікавилася я.
- Виклич мені таксі, - видав цей… цей… Чугайстер! – І чи не підкажеш нормальний готель, у якому я б міг зупинитися на кілька днів? А потім знайду квартиру…
Знову вирішив втекти? Не пущу!
- Андрію, якого біса?! – я скипіла від обурення. - Ти не можеш залишитися у мене?
- Сни нікуди не пропали, Іро, - почав він пояснювати мені, мов маленькій дівчинці. Аж назад опустився на диван, де ми й сиділи до цього. – Звісно, зараз, після довгих занять з військовим психологом у Штатах, стало набагато легше. Я можу тижнями їх не бачити, а потім вони повертаються. Достатньо малого тригера, і я досі не знаю, на що вони спрацьовують. Яка саме подія призведе до повторення. Я все ще не можу опанувати себе. А тому не хочу тебе лякати вночі.
- Я не злякаюся, - запевнила його. – Я хочу, щоб ти був поряд. І мені байдуже, що ти своїм криком можеш мене розбудити.
- А вдарити? – Андрій скептично підняв брови, нагадуючи той єдиний раз, коли ми спали разом.
- Ну, я ж вже знаю, що ти можеш, тому буду пильна. Тим паче як ти уявляєш наше сімейне життя: зійшлися, покохалися і розбіглися по різних домівках? Особисто я не хочу собі такого заміжжя.
- Так, ти маєш рацію, - зітхнув чоловік, уже майже змирившись.
Лишилося тільки дотиснути, переконати його остаточно.
- Отож, відкидай ідіотські ідеї та йди в душ, - підсумувала я.
Але Андрій не хотів так просто здаватися:
- Тоді я ляжу в іншій кімнаті.
- Гаразд, - тут же погодилася, розуміючи, що він і так зробив великий крок назустріч.
Ось тут я вперше пошкодувала, що свого часу вистрибнула зі шкіри, аби придбати собі двокімнатну квартиру, замість однокімнатної, яка в той час була більш підхожа до тих фінансів, якими я розпоряджалася. В однокімнатній йому б нікуди було тікати. Але нічого, раз він уже пішов на поступки, прийде час, коли я зможу перетягти його й до свого ліжка.
Головне, що він уже повністю у моїй владі. І я нікуди більше його не відпущу!

Завершую книгу зараз, бо завтра зранку буду спати))) Дякую за те, що були разом зі мною увесь цей час і підтримували героїв!

Стосовно наступної історії, то зовсім скоро ми з вами обговоримо це у моєму блозі. Тож, хто ще не підписався на мою сторінку, чемно запрошую це зробити, аби не пропустити жодної новини. До скорої зустрічі! Ви, найкращі мої читачі, - моє натхнення та стимул писати! Люблю вас усіх!

Кінець