Карпатська квітка - Тетяна Овчіннікова

- Уявляєш? Я накинулася на бідну Алісу і зірвала на ній свій поганий настрій! Зі мною ще ніколи такого не траплялося! Яка б роздратована я не була, я завжди ставилася до підлеглих справедливо і неупереджено. Завжди! А тут… - не договорила, бо й сама не мала пояснення своїй неадекватній поведінці.
Моя краща подруга Наталка, на чиїй кухні я під келих зовсім не чаю виливала їй свої негаразди, задумливо протягнула:
- В усьому винен секс.
Я аж думки всі свої розгубила, почувши такий вердикт:
- До чого тут секс? Ти вважаєш, що я змінила орієнтацію і тепер хочу свою асистентку?
- Та Боже збав! – відсахнулася Ната. – Я говорю, що винен секс, а точніше його відсутність у твоєму житті.
- Сексу у моєму житті немає уже понад три роки. І я жодного разу такого собі не дозволяла! Це тут ні до чого!
- «Це», як ти висловилася, має накопичувальний ефект. Ось воно й вибухнуло у найнеочікуваніший момент. А далі буде ще веселіше. Хочеш зірватися під час наради? Або нахамити головреду чи генеральному?
- Такого не буде! – з жаром заперечила я.
-Упевнена? – подруга скептично підняла брову.
Ні. В тім-то й біда, що впевненою я не була. Останнім часом я й справді відчувала, що все моє організоване й упорядковане життя летить під три чорти. Улюблена робота журналісткою більше не приносила задоволення, висока посада редакторки відділу, якої я досягла лише своєю відданою працею та здобутками, викликала роздратування. Якоїсь миті хотілося обурено волати, а іншої – забитися в куточок і тихенько плакати. Я на своїй шкірі відчула, що таке професійне вигоряння. Я просто фізично не могла більше продовжувати працювати у тому ж темпі та утримувати заявлений високий рівень.
Психологи з усіх кутків кричали, що такий стан спричинений повномасштабним вторгненням росії, що психіка просто не справляється з таким навантаженням. Радили знаходити розраду у звичних, буденних речах. Це й справді допомагало. Спочатку. Та тільки за майже два роки від вторгнення будь-які лайфхаки перестали працювати особисто для мене. Тож відсутність сексу у цьому випадку була точно не причиною мого неврівноваженого стану.
От тільки що мені робити, я просто не мала уявлення. Вперше почувалася розгубленою, невпевненою в собі, у власних силах, не бачила себе у майбутньому.
І цю проблему негайно треба було вирішувати!
Саме тому я й сиділа зараз на кухні у Наталки, психолога за професією, сподіваючись отримати від неї не лише дружню пораду, а й професійну допомогу. Мабуть, даремно.
- Мовчиш? Отож погоджуєшся з моїми словами.
З її словами? Я вже й забула, що вона там говорила. А, точно, пророкувала, що я буду все більш неврівноваженою.
- Я погоджуюся з наслідками, але аж ніяк не з причиною того, що зі мною відбувається.
- Це твоє право. Але ти ще згадаєш мої слова.
- Досить грати у ворожку! – вибухнула я. – Я до тебе не за пророцтвами прийшла, а за допомогою! Що мені робити?
Це було дуже актуальне питання. Далі так тривати просто не могло. Звільнитися? А що потім? Чим мені займатися? Звісно, я мала деякі накопичення, які б дозволили протриматися деякий час. Та я швидше збожеволію від безділля. То чим зайнятися? Вдома мене нічого не тримало, навіть домашньої тваринки з шаленим темпом роботи я не могла собі дозволити. Піти на фронт? Та тільки боюся, що стану зайвим тягарем для побратимів, бо до свого тридцятиліття, каюся, я – стовідсотковий гуманітарій – була далеко не в кращій фізичній формі. Зайвих кілограмів не набрала, але то тільки завдяки шаленому ритму роботи, коли забуваєш, коли востаннє їла, а зі спортом я не товаришувала з юності. Плести сітки, куховарити – всього цього я не вміла, єдина моя перевага: добре підвішений язик та вміння зачепити читача своїми статтями. Без перебільшення можу сказати, що в цьому я була профі. Та от тільки й улюблена справа мало того, що перестала приносити задоволення, так ще й виснажувала неймовірно.
- Що тобі робити? Відпочити, - винесла вердикт Наталя.
- Я відпочиваю, - спробувала заперечити, та наткнулася на зневажливе пирхання.
- Відпочиваєш? Це ж як? Не випускаючи з рук телефону? Смикаючись від кожної трелі?
- Там може бути щось важливе!
- От про що я й кажу. Випади хоч на тиждень зі свого інтенсивного життя, сховайся від усіх, залишся наодинці з природою. В ідеалі, звісно ж, було б краще, якби удвох з якимось гарячим хлопцем, але з тобою це безнадійно. Тому хоч сама.
- Яке – відпочити? Переддень Різдва! Стільки роботи!
- Робота була, є й буде. І гарячі періоди у ній нескінченні. Різдво. Новий рік. День Соборності. День пам’яті Небесної сотні. Річниця повномасштабного вторгнення. Ще купа найрізноманітніших подій, які трапляються щодня. А от ти в себе одна. І якщо не попіклуєшся про себе, то за кілька місяців просто опинишся у психлікарні на примусовому відпочинку, який, повір мені, тобі точно не сподобається.
- Але як я можу кинути все і насолоджуватися життям, коли не передовій хлопці на межі своїх сил тримають фронт?
- І чим ти допоможеш їм – хоч одному з них, якщо збожеволієш?
Нічим, Ната мала рацію.
- Та ти донатиш на армію мало не половину своєї зарплатні, висвітлюєш усі важливі новини. Зупинись. Видихни. Скільки ти вже не відпочивала? Не була у відпустці?
- Востаннє – восени 2021-го. Літала до Єгипту, - зізналася я.
Опісля, та ще й після повномасштабної війни, я не могла та й не хотіла відпочивати. Працювала, висвітлювала усі події з перших днів вторгнення. Навіть коли наші неідеальні, але від того не менш обожнювані Суми були під російською окупацією, ані я, ані інші журналісти з моєї команди не полишили окупованого міста, на вулицях якого розгулювали танки. Об’єдналися, працювали єдиним фронтом, спочатку над звільненням, а потім над відновленням. Зараз трохи видихнули, знову почалися такі улюблені українцями сварки та з’ясування, хто винен, а от виснаження підступно підкралося непоміченим.
- Понад два роки, - заключила подруга. – Ти себе загониш. Роби, що хочеш, а на відпочинок ти поїдеш.
- Куди?
- В Карпати, звісно ж! Куди б іще?
- В Карпати? На Різдво? В середині грудня? Це нереально!
- Пф! Щось вигадаємо! Адже тобі не потрібен якийсь пафосний Буковель?
- Звісно ж ні!
- Ну от! А з усім іншим я розберусь. Твоя справа: взяти відпустку, а я вже подбаю про твій відпочинок.