Право на другий шанс - Тая Смоленська

Дві червоні смужки на тесті обрадували мене більше, ніж позашляховик, який кілька місяців тому купив мені чоловік. 
 
Чотири довгих роки у нас з чоловіком не виходило з дітьми і ось довгоочікуване щастя! Губи самі по собі розтягнулися в посмішці, я притиснула долоню до зовсім плоского живота, прикрила повіки і подумки подякувала Богові за чудо. 
 
Не буду брехати, але я вже зневірилася. Пігулки, походи по лікарях, аналізи: здавалося, цьому не буде кінця. Я вже ні на що не сподівалася, впала в депресію, змирилася з тим, що назавжди залишуся бездітною, і в найнеочікуваніший момент це сталося. 
 
Я мусила повідомити чоловікові! Сил терпіти більше не було. Знаю, у нього сьогодні важлива нарада в офісі, в останні місяці він завалений роботою, приходить пізно вночі, мотається по відрядженнях, але тримати в собі таку новину не можу. 
 
Ще раз уважно дивлюся на тест , бажаючи переконатися що дві смужки мені не привиділися і виходжу з ванної кімнати, наспіх вибираючи з гардероба літній сарафан і туфлі. Говорити по телефону про свою вагітність не збираюся, це потрібно зробити особисто. Щоб побачити як загориться вогник в його очах, щоб мати можливість обійняти його, розділити це щастя разом з ним. 
 
Всю дорогу я намагалася уявити реакцію Артема, підбирала слова, руки тремтіли від хвилювання. На мить засумнівалася - а раптом тест збрехав? Але потім згадала що за ці роки жодного разу не траплялося мені бачити двох смужок. Ну, ні, в цей раз все точно вийшло! 
 
Я насилу припаркувалася перед бізнес центром, водила я як і раніше погано, але мій інструктор переконував, що мені просто не вистачає досвіду, потенціал в мені є, тому при кожному випадку я намагалася не користуватися послугами таксі, а сама сідати за кермо. 
 
Я роблю кілька глибоких вдихів, збираючись з думками і штовхаю стулки скляних дверей.

Мій чоловік - генеральний директор великої компанії. Про такого чоловіка як він мріє кожна жінка, але вибрав він мене. Вірніше, ми одружилися сім років тому, йому було двадцять дев'ять, а мені двадцять два. Я тільки завершила навчання, Артем  вже домігся небувалих висот в своєму віці, але був не такий багатий і успішний як зараз. Тоді у нас була двокімнатна квартира в старій хрущовці, але в ній ми провели найкращі роки в своєму житті. 
 
Це було кохання з першого погляду. Пристрасть, іскри, вогонь - все було по-справжньому. 
 
- Артем у себе? - запитала у його секретарки, нетерпляче переступаючи з ноги на ногу. 
 
- Ем-м, ні, Артем Олександрович пішов ще вранці, попередив що у нього якісь сімейні справи, - підняла на мене свій погляд Світлана. 
 
Чесно кажучи, я завжди недолюблювала її. Надто вже відверте декольте було у її блуз, а ще вона завжди пожирала поглядом мого чоловіка і форми у неї були занадто пишними. Гаразд, зізнаюся, я ревную чоловіка до кожної жінки, що крутиться поруч з ним. 
 
- А, напевно ми розминулися, - промовила я розгублено, не розуміючи куди міг поїхати Артем. Щось у батьків сталося? - Гаразд, спасибі за інформацію, Світлана, я тоді піду. 
 
Дівчина кивнула мені у відповідь, я ж можу заприсягтися, що в її погляді промайнуло єхидство. Немов вона знала те, чого не знала я. 
 
Поки чекаю ліфт, вирішую подзвонити чоловіку і уточнити коли він буде вдома. Кілька коротких гудків і Артем скидає виклик, а слідом приходить повідомлення: 
 
 «На нараді». 
 
Мене немов облило холодною водою. Він бреше. Але навіщо? 
 
 «Коли будеш вдома? Потрібно поговорити, у мене є хороші новини », - пишу у відповідь. 
 
« Пізно, лягай спати без мене ».

Дихати стає важко. Посмішка остаточно сповзає з мого обличчя. Я намагаюся не думати про всякі дурниці, не псувати цей прекрасний день, але не виходить. А ще ці дивні погляди підлеглих Артема навколо і перешіптування ... Мене наздоганяє параноя. Артем змінює мені з кимось із офісу? 
 
Ну, ні. Бути такого не може. Я справжня дурепа, якщо підозрюю свого чоловіка в зраді. Адже він шалено кохає мене. І у нас все добре у стосунках. 
 
Коли виходжу на вулицю не можу ні на чому зосередитися. Дурні думки все ніяк не покидають голову. Я просто сиджу в салоні свого автомобіля і дивлюся в одну точку, а потім раптом згадую, що на наших з ним машинах стоїть автотрекер на випадок викрадення. 
 
Тремтячими пальцями знаходжу програму відстеження, дуже довго намагаюся згадати пароль, врешті-решт доводиться дзвонити в службу підтримки, для його відновлення, але вже через годину я бачу точку, що позначає автомобіль Артема. І ця точка знаходиться в центрі міста. Недалеко від бізнес центру. Прямо перед готелем Four seasons.

Друзі, рада бачити вас у своїй історії! Буду вам вдячна за підтримку у вигляді зірочок та коментарів!