З чужого поля - Павло Грабовський
А у Данки, у голубки,
Кров’ю другий брат стікає.
Третя ніч. Ага - в дорогу,
Мчиться з гуртом через мряку.
«Порятуй мене, мій рідний!» -
Будить Данка брата з ляку.
Бій пекельний; все червоне,
Північ. Бути лютій шкоді!
«Де ти, Данко, сиротино?
Стогне брат твій на відході».
Обняв Гавран дівчиноньку:
«А, добув-таки я любу!»
«Помиливсь, турецький змію:
В мене ножик є до шлюбу!»
Грає кров у Данки з серця,
До ніг пада бузувіру
І мовля з зітханням тихим:
«Прийде месник - маю віру».
Пусто всюди: ніч не ширхне..
Поміж трупів бродить мати,
Вся знедолена, причинна
Від безсилих сліз утрати.
Ось три мечі синів любих
Перед нею (боже правий!),
Он і гострий ножик доньки,
Отой суджений кровавий.
По всій Сербії проходе;
Вбачить камінь: «Кари, кари!»
Палко схопиться до зброї:
«Мсти за кров і за пожари!»
Що ж мовчить сербин? Прокинься!
Хіба в серці шкода сили?
Темна ніч... Глухе каміння...
Тиша мертвої могили.
З Саміла Томашика
* * *
Гей, словаки, ще не вмерло слово наше рідне,
Доки в грудях болить серце за ярмо народне.
Живе, живе дух словенський, повік буде жити,
Грім чи пекло - будь що буде,- не маєм тужити.
Даром мови вславив бог нас, бог наш громовладний
Того дару не посміє від нас вирвать жадний!
Най чортів є - скільки люду,- що те заподіє?
Бог за нами: хто проти нас, того вихром звіє!
Най реве навколо буря, усе грізно крушить,
Валить скелі, лама дуба, землю з місця рушить,-
Сталий, певний, як мур-камінь, край наш не загине,
Хто ж нам зрадить, твержа чорна без жалю поглине.
З Вацлава Ганки
* * *
Гей, повій на сиротину,
Висуш сльози та хустину,
Вій зі сходу, вчуй дівчину,
Вітре любий мій!
Їде сходом козаченько,
Під ним ворон кониченько…
Вій же звідти та хутченько,
Вітре любий мій!
Їде милий та питає,
По віночок поспішає.
Вій же, відки він рушає,
Вітре любий мій!
Дівчинонько кароока,
Не сідай коло потока,
Де не візьметься морока...
Не сідай отам!
Пожене геть вітром воду
На велику тобі шкоду.
Дівчинонько, зваж на вроду,
Не сідай отам!
Гей, повій на сиротину,
Висуш сльози та хустину,
Вій зі сходу, вчуй дівчину,
Вітре любий мій!
З Пушкіна
I. ЛИСТ НА СИБІР
На глибині сибірських руд
Кохайте світлі почування:
Не згине ваш скорботний труд
І дум високе прямування.
Надія, щирша мук сестра,
У підземеллі тугу спине,
Блисне сподівана пора,
Відвагу молодість прокине.
Любов та дружба промінь свій
Так само кинуть крізь затвори,
Як дійде голос вільний мій
До вас у каторжницькі нори.
Порвуться ланцюги, падуть
Темниці з мурами додолу;
Брати вам меча віддадуть
В обіймах радісних визволу.
II. ПТАШКА
Божа пташка не зазнає
Ні турботи, ні клопіт,
Що кубельця не звиває
На багацько довгих літ.
Продрімає ніч на віту;
Ось і сонечко вгріва:
Пташка славить прокид світу,
Голос бога спочува.
По весні, красі природи,
Тепле літечко мине:
Чорних хмар та непогоди
Осінь пізня нажене.
Людям - сумно; людям - горе;
Пташка в вирій одліта,
А з весною через море
Знов до гаю завіта.
З Туманського
ПТАШКА
Я вчора випустив з темниці
Співачку зборкану мою:
Нехай летить між вільні птиці,
Щебече весело в гаю.
З чудовим співом пташка мила
Пурнула в простори ясні,-
А залилася, мов молила
Заплати в господа мені!
З Жуковського
* * *
За край, де світ удзріли ми,
Зазнали щастя змалку,
Покоштували втіх дітьми,
Здіймаю повну чарку!
Де стали вчитись, розуміть...
А грища... любий спомин!
Нам сяла лагідно блакить,
Струмочки слали гомін…
Що нам заступить чари ті,
Принадить більш серденько?
Тобі всі думоньки святі
Довіку, наша ненько!
З Державіна
ВОЛОДАРЯМ ТА СУДДЯМ
Піднявсь всевишній на пороки,
Повстав судить богів земних:
«Скажіть мені, непевні, доки
Вам злих щадити та блудних?
Ваш довг - справдить людські закони
Байдуже до вельможних лиць;
Без запомоги-оборони
Не кидать сиріт та вдовиць.
Зарятувати неповинних;
Слабих, бездольних підвести,
А дуків знищити злочинних,
Кайдани вбожества знести».
Та що їм голос судівництва?
Всім засліпила очі мла;
Ворушать землю злодійництва,
Неправда чоло підняла.
«Вважав я вас, царі, богами,
Гадав: хто вам отут суддя?
Ви ж, бачу, рівні серцем з нами,
Смертельні також, як і я.
І ви повалитесь без сили,
Як листя з дерева старе;
Так само не втекти могили,
Як раб останній ваш умре».
Воскресни швидше, боже правих!
Прийди та згляньсь над бідарем:
Зроби свій суд, скарай лукавих,
В миру єдиним будь царем!
З Рилєєва
