«сльози Гоґвортсу» частина 2 - Настя Коваленко

Минув рік після Великої битви.

Хоґвортс відновили — сильнішим і прекраснішим, ніж будь-коли.

Тепер у Великій Залі поряд із прапорами факультетів висів ще один — символ єдності: злиті разом лев, змія, борсук і орел.

Факультети більше не ділили учнів, а об'єднували їх у спільну родину.

Селестіна Ріддл закінчила Хоґвортс з відзнакою.

Вона стала професором Захисту від Темних Мистецтв — найкращим за останні десятиліття.

Її уроки були справжнім натхненням для учнів: вона не тільки вчила захищатися, але й розуміти силу вибору — світла замість темряви.

Джеймс Поттер працював у Міністерстві Магії в підрозділі Аврорів.

Він і Селестіна були разом, їхні стосунки ставали тільки міцнішими з кожним роком.

І всі знали: ця пара колись змінить світ.

Скорпіус Малфой став професором Трансфігурації, працюючи разом із батьком Драко Малфоєм над реформами в Слизерині.

Тепер Слизерин славився не хитрістю й підступами, а мудрістю і силою розуму.

А Волдеморт…

Том Ріддл жив тепер у тіні Хоґвортсу, у маленькому будинку на краю Забороненого Лісу.

Він не прагнув влади.

Його життя мало лише одну мету: оберігати доньку і допомагати Хоґвортсу в таємниці.

Ніхто, крім обраних, не знав про його існування.

А він і не хотів слави.

Кожного вечора він сидів біля каміна й читав книжки, яких ніколи не читав у дитинстві: книжки про добро, дружбу й родину.

І коли до нього забігала Селестіна після роботи, він кожного разу посміхався — щиро, по-справжньому.

Бо тепер він знав: навіть найчорніша душа може бути врятована.

Треба тільки зустріти когось, хто покаже, що таке любов.

Кінець.