«сльози Гоґвортсу» частина 2 - Настя Коваленко

Хоґвортс жив звичним життям.

Учні бігали коридорами, обговорювали домашні завдання і готувалися до чергового святкування Дня Гоґвортсу.

Селестіна сиділа біля Великого озера разом із Джеймсом.

Вона сміялася, коли він намагався скласти на колінах маленьке заклинання для зменшення пергаменту — але замість цього листок вибухав іскрами.

— Може краще залиш це мені? — підморгнула вона.

— Поки ти поруч — я взагалі нічого не можу робити нормально, — заусміхався Джеймс і по-дружньому ткнув її в плече.

Усе здавалося таким спокійним...

Але вже за кілька годин тишу порушив переляканий крик.

На третьому поверсі, біля зачинених колись казематів, зник першокурсник — Ліам Брукс.

Його портфель знайшли розірваним, а підлога була вкрита дивними темними плямами.

Професори прочесали всі поверхи, але слідів Ліама не було.

Директор наказав тримати учнів у спальнях після заходу сонця, а всі уроки перенесли до головних зал.

Селестіна не могла спокійно сидіти.

Тієї ночі, разом із Джеймсом і кількома членами Ордена Надії, вони прокралися в заборонену частину замку.

Під однією зі старих плит вони знайшли... схований вхід.

Тунель вів у глибину землі — туди, де, за чутками, колись тренували Темних магів.

І саме там, у одному із закритих залів, Селестіна відчула сильний магічний поштовх.

Щось покликало її.

Вона підійшла до старої шафи.

На ній був вигравіруваний дивний знак: переплетені змія і фенікс.

Коли вона торкнулася ручки — двері рипнули, і на підлогу випала стара, обгоріла книга.

Книга Забутої Магії.

Селестіна відчула, як від неї виходить холод і шепіт:

"Врятуй їх... або втрать усе..."

Вона глянула на Джеймса.

Він був готовий підтримати її в будь-якому виборі.

Селестіна знала — попереду їх чекають випробування, небезпечніші за всі, що були досі.

А десь у тіні, спостерігаючи за ними, стояв Скорпіус Мелфой.

Тепер він був на іншому боці.

На боці світла.