«сльози Гоґвортсу» частина 2 - Настя Коваленко

За золотими дверима розкинувся дивний простір.

Не було ні стін, ні стелі — лише нескінченна темрява й під ногами тонка стежка світла.

Селестіна, Джеймс і Скорпіус зробили крок уперед.

Раптом перед кожним із них з'явилася фігура — тінь у вигляді дорогої людини.

Перед Селестіною стояв... Волдеморт. Її батько.

Його червоні очі дивилися на неї з незрозумілим виразом — ні злості, ні тепла. Просто погляд.

Перед Джеймсом з'явився Гаррі Поттер, але змучений і поранений, а перед Скорпіусом — його батько Драко.

В повітрі пролунав стародавній голос:

"Щоб пройти, ти маєш подолати найбільший страх у своєму серці.

Тільки любов може перемогти тінь."

Селестіна відчула, як їй перехопило подих.

Волдеморт мовчки простягнув до неї руку.

— Ти... моя донька, — прохрипів він.

— Ти маєш прийняти свою справжню природу. Ти повинна стати такою, як я!

Її серце стискалося.

Вона пам'ятала розповіді про нього. Про зло. Про біль. Про смерть.

Але також вона знала інше: вона — не він.

У ній жевріла любов. До Джеймса. До друзів. До життя.

Селестіна зробила крок назад.

І тоді вона побачила Джеймса — він стояв неподалік, борючись зі своїм власним страхом.

Його рука тягнулася до неї.

Вона відчула, що має обрати.

Не темряву. Не страх. А любов.

Вона кинулася вперед і міцно обійняла Джеймса.

У ту ж мить тіні навколо розсипалися в попіл.

Темрява відступила.

З'явилася біла зала, де посередині на п'єдесталі лежала сяюча Книга Забутої Магії.

Селестіна підійшла до неї.

— Ти готова, — пролунав голос у повітрі.

Вона простягнула руку...

Книга відчула її серце — і розкрилася сама.

Від сторінок здійнявся потужний потік золотого світла, огортаючи її, Джеймса і Скорпіуса.

Вони встояли разом — сильніші, ніж будь-коли.