«сльози Гоґвортсу» частина 2 - Настя Коваленко

Коли двері зачинилися за ними, Селестіна, Джеймс і Скорпіус опинилися у величезному кам'яному лабіринті.

Стіни були вкриті таємничими рунами, що світлилися в темряві. Повітря було густе від магії.

Раптом у повітрі пролунав глухий голос:

"Тільки той, хто зможе розгадати три загадки, знайде вихід.

Помилишся — лабіринт забере тебе назавжди."

Селестіна відчула, як мороз пробіг її шкірою.

Вона міцніше стиснула руку Джеймса.

— Ми впораємося, — тихо сказав він.

Першу загадку вигравірували просто на стіні перед ними:

"Мене можна побачити лише в темряві,

Я завжди поруч, але ніколи не попереду.

Хто я?"

Селестіна замислилася.

Скорпіус ходив з боку в бік, бурмочучи щось собі під ніс.

Джеймс тихо промовив:

— Це тінь.

І щойно він вимовив це вголос, стіна перед ними затремтіла й розчинилася, відкриваючи новий прохід.

У другому коридорі з'явилася інша загадка:

"Я падаю, але ніколи не ламаюся.

Я можу закрити тебе, але не тримаю.

Що я?"

— Це щось про природу... — замислився Скорпіус.

Селестіна закрила очі і уявила.

Листя? Ні.

Вода? Ні.

— Це... ніч! — вигукнула вона.

І знову проходи засвітилися, вказуючи шлях.

Остання загадка була складнішою:

"Я дарую життя,

але торкнись мене — і я вб'ю.

Що я?"

Троє друзів довго мовчали.

— Вогонь, — нарешті прошепотів Джеймс.

Він ступив уперед і впевнено вимовив:

— Вогонь.

Уся зала здригнулася, а потім перед ними розчинилися масивні золоті двері.

За ними була остання кімната — місце, де на них чекало Випробування Серця.

Перед тим як ступити за поріг, Селестіна зупинилася.

Вона подивилася на своїх друзів.

— Що б там не сталося, ми разом, — сказала вона.

— Завжди, — відповів Джеймс, обіймаючи її однією рукою.

Скорпіус кивнув, серйозний, як ніколи.

Разом вони зробили крок уперед, назустріч останньому і найнебезпечнішому випробуванню.