«сльози Гоґвортсу» частина 2 - Настя Коваленко

Блискавка розірвала небо.

На башті Хоґвортсу згустилася густа чорна тінь.

Із неї, мов з самого серця бурі, вийшов Волдеморт.

Але це був не той Волдеморт, якого знали з легенд.

Його очі вже не палали шаленим вогнем — вони були спокійнішими, глибшими.

Його постава була гордою, а обличчя не таким холодним, як раніше.

Селестіна завмерла, побачивши його.

Її серце стиснулося: у цьому жахливому моменті було щось... тепле.

Волдеморт спустився з башти, і його погляд зустрівся з її очима.

— Доню, — його голос був глибоким і незвично м'яким.

— Я повернувся не для зла... а для тебе.

У цей момент земля під ногами здригнулася.

Темний чаклун, який стояв за нападом на Хоґвортс, зірвав із себе капюшон.

Це був колишній послідовник Волдеморта — зрадник, який хотів захопити силу для себе.

— Вона належить мені! — закричав він і кинув у Селестіну смертельне закляття.

Джеймс не встиг навіть крикнути.

Зелений промінь ударив дівчину просто в серце.

Селестіна впала.

— Ні! — Волдеморт кинувся до неї.

Він упав на коліна біля її тіла.

Його руки тремтіли, коли він торкнувся її обличчя.

— Ти не можеш піти... ти — моє єдине світло, — прошепотів він.

І тоді Волдеморт зробив те, що вважав неможливим раніше.

Він віддав частину своєї магічної сутності, свою життєву силу — для неї.

Біле світло вибухнуло навколо них.

Велика частина його темної сили розсипалася пилом.

Але серце Селестіни знову забилося.

Її очі повільно розплющилися.

Перше, що вона побачила, були сльози на обличчі Волдеморта.

Справжні сльози.

Любов і жертва змінили його остаточно.

Вона сіла, і взявши батька за руку, прошепотіла:

— Дякую, тату...

Навколо почала розходитися нова сила — сила добра, народжена зі спокути.

Битва ще не закінчилася.

Але тепер у них була надія.