«сльози Гоґвортсу» частина 2 - Настя Коваленко

Минуло три роки після весілля.

Селестіна і Джеймс жили у маленькому чарівному будинку біля Хоґвортсу.

Життя було сповнене світла, радості та пригод.

І от настав той день.

У лікарняному крилі Хоґвортсу, де завжди витав аромат зілля й квітів, народилися двоє малюків.

Коли Джеймс тримав Селестіну за руку, вона втомлено, але щасливо всміхнулася йому.

А медсестра обережно передала їм дві маленькі згортки — хлопчика і дівчинку.

— Вітаю, — прошепотіла медсестра. — У вас чарівні близнюки.

Дівчинка мала густе темне волоссячко матері та яскраві очі Джеймса.

Хлопчик був копією Джеймса, але в його погляді вже виблискував мудрий вогник — подарунок від матері.

Селестіна обережно притулила дітей до грудей, а Джеймс обійняв їх усіх трьох, не в змозі стримати сліз радості.

Трохи пізніше, коли родина трохи перепочила, у двері обережно постукав знайомий чоловік.

Том Ріддл.

Він зайшов, несміливо тримаючи в руках невеличку іграшку — чарівного дракончика, що міг злегка рухатися.

Його погляд зупинився на малюках.

— Це... мої онуки? — прошепотів він так тихо, що його ледь можна було почути.

— Так, — усміхнулася Селестіна. — Познайомся: це Еліана і Тео.

Том Ріддл опустився навколішки перед ліжком.

Його руки, що колись тримали найнебезпечніші чарівні палички, тепер обережно торкнулися маленької ручки Еліани.

Малятко міцно вчепилося за його палець.

Волдеморт... Темний Лорд... колишній найстрашніший чарівник світу... розплакався.

Теплі, справжні сльози.

— Обіцяю вам, мої маленькі світлячки, — прошепотів він, — я зроблю все, щоб ви жили у світі без страху і темряви.

І в той момент, десь далеко, у самому серці Хоґвортсу, ще одне закляття розтануло назавжди.

Світ став світлішим.

Історія отримала новий початок.