Королівський убивця - Робін Хобб

Я мимоволі всміхнувся.

— Майже. Де ти вийдеш з Оленячого замку?

Якийсь час він уперто мовчав. Попри все, цей старий лис з величезною нехіттю відкривав свої таємні ходи. Нарешті сказав:

— Ми вийдемо із зернової комори, третьої за стайнями.

Я повільно кивнув.

— Там тебе зустріне сірий вовк. Мовчки йдіть за ним, а він покаже вам вихід крізь стіни Твердині так, щоб оминути ворота.

Чейд довго дивився на мене. Я чекав. Чекав осуду, огиди, навіть цікавості. Але старий убивця надто довго вчився приховувати свої почуття. Зрештою він сказав:

— Ми були б дурнями, якби не вдавалися до кожної доступної нам зброї. Чи він… небезпечний для нас?

— Не більше, ніж я. Тобі не доведеться нести вовкобій або ж пропонувати йому баранину. — Я знав старі казки так само добре, як і Чейд. — Просто покажіться, а він з’явиться і проведе вас. Переведе вас крізь стіни до гаю, де чекатиме Барріч із кіньми.

— Це довга дорога?

Я знав, що він думає про короля.

— Не надто довга, але й некоротка, а сніг глибокий і невтоптаний. Продряпатися крізь щілину в стіні буде нелегко, проте це можливо. Можна попросити Барріча, щоб він зустрівся з вами по цей бік стін, але я не хотів би привернути чиюсь увагу. Можливо, блазень зуміє допомогти?

— Йому доведеться, з огляду на обставини. Я не хочу втягати ще когось у цю змову. Наша позиція стає що далі, то більше хисткою.

Я схилив голову на знак згоди.

— А ти? — ризикнув я спитати.

— Усі мої завдання виконані так повно, як це можливо, ще й із випередженням. Мені допоміг блазень. Роздобув одяг і гроші на подорож свого короля. Шрюд неохоче погодився на наш план. Він знає, що це мудро, але кожна частка задуму його вражає. Попри все, Фітце, Регал — його син, його улюблений мізинчик. Хоча він відчуває жорстокість Регала, йому все ще складно усвідомити, що той зазіхає на його життя. Бачиш, він зв’язаний. Зізнання, що Регал пішов проти нього, рівнозначне зізнанню, що він неправильно оцінив свого сина. А втеча з Оленячого замку — це ще гірше. Це означає не лише те, що Регал обернувся проти нього, а й що не зосталося жодної іншої можливості, крім утечі. Наш король ніколи не був боягузом. Жовч його заливає, що змушений тікати від того, хто мав би бути йому найвірнішим. Та все-таки мусить це зробити. Мені вдалося його переконати головно завдяки запевненням, що без його слова дитина Кеттрікен навряд чи зможе претендувати на престол. — Чейд зітхнув. — Усе готово, наскільки це можливо. Я приготував ліки, усе добре спаковане.

— Блазень розуміє, що не може їхати зі своїм королем?

Чейд потер чоло.

— Збирається вирушити слідом, але кількома днями пізніше. Він був невблаганним. Усе, що я зумів зробити, — це вмовити його подорожувати окремо.

— Отож мені залишилося придумати, як позбутися свідків із королівської кімнати, щоб ти мав змогу його забрати.

— О так, — весело погодився Чейд. — Усе заплановане й готове до виконання, крім найважливішої деталі.

Ми разом втупились у вогонь.

Розділ 29

Втечі та бранці

Розбрат між Прибережними і Внутрішніми герцогствами під кінець правління короля Шрюда був не новим протистоянням, а радше продовженням попереднього. Чотири Прибережні герцогства, а саме: Бернс, Бак, Ріппон і Шокз, були королівствами задовго до виникнення Шести герцогств. Коли уніфікована бойова тактика об’єднаних Держав Чалседу переконала короля Вейдлера Владного, що їхнє завоювання вимагатиме надмірних зусиль, він звернув свої амбіції у глибину суходолу. Область Ферроу, заселена нечисленними кочовими племенами, легко піддалася натиску організованої армії під його проводом. Тілт, населення якого було численнішим і осілим, змушений був скоритися, коли його тодішній король виявив, що його володіння оточені, а торгові шляхи перетяті.

І старе королівство Тілт, і область, що стала відома як Ферроу, впродовж життя одного покоління розглядалися як завойовані території. Багатство їхніх ланів, садів і стад щедро використовувано для потреб Прибережних герцогств. Королева Муніфісенс Гойна, внучка Вейдлера, була достатньо розумною, аби збагнути, що у внутріземських областях наростає невдоволення. Вона виявила велику толерантність і мудрість, піднімаючи племінну старшину народу Ферроу та давні правлячі родини Тілту до рівня нобілітету. А ще використовувала змішані шлюби та земельні пожалування, творячи союз між прибережним і внутріземським населенням. Вона перша назвала своє королівство Шістьма герцогствами. Але всі її політичні маневри не могли змінити розбіжностей між географічними й економічними інтересами різних регіонів. Клімат, населення і спосіб життя у Внутрішніх і Прибережних герцогствах дуже різнилися між собою.

За правління Шрюда розбіжність інтересів двох регіонів ще більше загострилася через суперництво між потомками двох його королев. Старші Шрюдові сини, Веріті та Чівелрі, були синами Констанс, жінки шляхетного роду із Шокзу, що мала кревних також серед нобілів Бернсу. Вона сприяла прибережникам. Друга Шрюдова королева, Дезайр, походила з Ферроу, але її рід сягав древніх засновників королівства Тілт і мав віддалені зв’язки з династією Провісників. З цієї причини вона часто повторювала, що її син Регал має більше королівської крові, ніж будь-хто з його зведених братів, а отже, його права на престол більші.

Зі зникненням короля-в-очікуванні Веріті, поголосом про його смерть і очевидним занепадом короля Шрюда Прибережним герцогам стало зрозуміло, що влада й титул перейдуть до принца Регала, потомка внутріземської гілки династії. Тим часом вони воліли згуртуватися довкола ненародженої дитини Веріті, прибережного принца, і, як можна було передбачити, зробили все можливе, щоб зберегти і зміцнити владу в руках прибережних родин. Оскільки Прибережним герцогствам саме загрожували пірати й перекованці, для них це справді був один-єдиний розумний вибір.

Церемонія коронації була надто тривалою. Народ зібрали задовго до її початку, щоб Регал гідно пройшов крізь наші ряди та піднявся на підвищення, де його чекав король Шрюд. Королева Кеттрікен, бліда, як свічка, стояла за Шрюдом, ліворуч від нього. Той мав на собі пишні шати, хутряну накидку та всі королівські регалії, але Кеттрікен не піддалася на підказки та намови Регала. Стояла, висока і пряма, у простій пурпуровій сукні, підперезаній над її заокругленим животом. Проста золота діадема тримала разом обтяті рештки волосся. Як не зважати на той металевий обруч на скронях, подобала радше на служницю, готову допомагати королю Шрюдові. Я знав, що вона досі вважає себе Жертовною, а не королевою. Не розуміла, що