Королівський убивця - Робін Хобб
Був там і блазень у добряче поношеному чорно-білому костюмі з тим самим Щуриком на посоху. Обличчя він теж розмалював у чорно-білі смуги, а я міркував, чи це має замаскувати його синці, чи просто доповнює одежу. З’явився незадовго до виходу Регала й дуже тішився спектаклем, який сам і влаштував, велично прогулюючись уздовж проходу й легким жестом благословляючи присутніх своїм Щуриком. Закінчилося все тим, що він присів у реверансі перед зібранням, а тоді граціозно впав королю до ніг. Вартові кинулися, щоб його забрати, але веселий натовп не дав їм пройти. Коли ж він нарешті дійшов до помосту й сів, король потягнувся вниз і знічев’я скуйовдив рідке блазневе волосся. Тож довелося залишити його там. Дивлячись на цю виставу, хтось усміхався, хтось супився. Усе залежало від того, наскільки певний глядач зобов’язався вірністю Регалу. Стосовно ж мене самого, то я боявся, що це останній блазнів жарт.
Атмосфера у Твердині весь цей день нагадувала киплячий горщик. Моя віра в те, що герцог Бернсу вміє тримати рот на замку, похитнулася. Аж надто багато дрібних шляхтичів зненацька кивали мені головою або ж намагалися впіймати мій погляд. Боячись, що це не уникне уваги Регалових слуг, я переважно сидів у своїй кімнаті, а більшу частину раннього пополудня провів у вежі Веріті, де марно намагався скіллити до нього. Вибрав це місце в надії, що спогади про принца очистять мої думки й допоможуть мені прикликати його, але нічого з цього не вийшло. Замість зосередитися на Веріті, я лякливо прислухався, чи не чути на сходах вежі кроків Вілла, або ж шукав дотику Джастіна й Серени до свого Скіллу.
Відмовившись від скіллення, я довго сидів, намагаючись розв’язати непіддатливу загадку, себто як позбутися вартових із королівської кімнати. Чув, як зовні гуркотіли море та вітер, а коли ненадовго розчинив вікно, то штормовий порив ледь не підхопив мене і не проніс крізь кімнату. Багато хто вважав, що це чудовий день для церемонії, бо все сильніша буря мала стримати піратів, хай де б вони були, захищаючи нас від наїздів. Я дивився, як крижаний дощ кіркою замерзає на снігу, роблячи дороги по-зрадницьки слизькими, і уявляв, як Барріч мандруватиме вночі з королевою та королем Шрюдом у лектиці. Тішився, що це не моє завдання.
У повітрі заповідалося на щось грізне, а докладені для цього зусилля дали добрий урожай. Тепер, на додачу до історій про Рябого чоловіка та змій у каміні, у кухні панував розпачливий настрій. Хліб, печений сьогодні, не виріс, а молоко звурдилося в бочках, коли з нього ще й вершків не знято. Бідна кухарка Сара була вражена до глибини душі та заявила, що ніколи досі в її кухні не сміло таке статися. Свинарі навіть не дозволили вилити зіпсоване молоко свиням, бо воно, поза всяким сумнівом, прокляте. Провал із хлібом означав подвійну роботу для кухонних челядників, уже й так переобтяжених годуванням усіх гостей, які прибули на церемонію. Я міг закластися, що слідом за нещасними кухарями й кухарчуками вся обслуга й увесь гарнізон Твердині будуть у панічному настрої.
Пайки у вартівні урізано, душенину пересолено, пиво не знати чого перестало пінитися. Герцог Тілту нарікав, що в його покої замість вина подано оцет, а герцог Бернсу, підтриманий герцогами Шокзу та Ріппону, прокоментував це так, що він і оцту був би радий, як єдиному знаку гостинності у своїх кімнатах. Це нещасливе зауваження якимсь чином дійшло до майстрині Гесті, тож вона від усієї душі вилаяла шамбелянів та їхню покойову челядь, що не змогли виявити належної гостинності мешканцям менших кімнат Оленячого замку. Нижча служба скаржилась і відмагалася, що їм наказано звести видатки на цих гостей до мінімуму. Але не вдалося знайти нікого, хто віддав би цей наказ чи принаймні переказав його. Отак минав день, тож я зітхнув із полегшенням, знайшовши притулок у вежі Веріті.
Але я не насмілився пропустити церемонію коронації, бо там надто багато вирішувалося. Отож стояв, нещасна жертва сорочки з надміру широкими рукавами й дуже кусючих обтислих штанів, терпляче чекаючи виходу Регала. Мій мозок геть не переймався його помпою та церемонією, проте аж кипів від власних питань і турбот. Я непокоївся, чи зумів Барріч провести коней і пронести лектику. Вже посутеніло. Мабуть, він сидів надворі за цієї бурі під жалюгідним захистом вільхового гаю. Барріч, без сумніву, накрив коней, але це мало чим допоможе від безперервного дощу. Він назвав мені ім’я коваля, в якого сховав Сажку й Рудді. Я мушу знайти спосіб щотижня йому підплачувати та ще й часто перевіряти, чи вони під добрим наглядом. Барріч змусив мене пообіцяти, що я займуся цим сам, не розкривши таємниці нікому іншому. Чи королева зможе піти сама до своєї кімнати? І, знову й знову, як я маю обезлюднити королівську кімнату, щоб Чейд міг забрати короля Шрюда?
Якийсь дивний шум вирвав мене із задуми. Я глянув у бік помосту, куди всі витріщилися. Свічки, які там горіли, на якусь мить замиготіли, і раптом одна з них засвітилася синім кольором. Тоді ще одна біла свічка виплюнула іскру та запалала синім. Залунало ще одне бурмотіння, але вередливі свічки вже горіли рівно й гарно. Здавалося, що ні Кеттрікен, ні король Шрюд нічого не помітили, але блазень сів пряміше й потрусив Щуриком, докоряючи нестатечним свічкам.
Нарешті з’явився Регал, ошатно вбраний у червоний оксамит і білий шовк. Перед ним йшла маленька служниця, вимахуючи кадильницею з сандаловим деревом. Регал солодко усміхався всім, неквапом простуючи до трону, притягаючи всі погляди і вдячно киваючи головою. Я певний, що не все пішло так добре, як він собі запланував. Король Шрюд здригнувся і здивовано глянув на сувій, який подано йому для прочитання. Врешті-решт Кеттрікен забрала той сувій з його тремтячих рук і прочитала йому вголос, а король слухав, усміхаючись. Хоча їй самій ті слова мали розривати серце. То був докладний список дітей, сплоджених королем Шрюдом, включно з донькою, що померла немовлям, за порядком їхнього народження, а далі за порядком смертей, а це все вело до Регала як єдиного вцілілого й законного спадкоємця. Вона не запнулася перед іменем Веріті, а прочитала коротку фразу «Загинув від нещасного випадку під час походу до Гірського королівства» так, наче це був список складників якоїсь страви. Дитини, яку вона виношувала, там не згадано. Ще ненароджена дитина була спадкоємцем, але не королем-в-очікуванні. Вона не могла домагатися цього титулу, доки
