Королівський убивця - Робін Хобб
— Дяка всім нашим богам, що він наближається до моїх гір. Там йому нічого не загрожуватиме, принаймні від людей.
Сказавши це, вона наблизилася до Пейшенс і Лейсі, які готували корінь. Він уже настільки розм’як, що вони розтерли його на пластичну однорідну масу й тепер чекали, щоб мазь прохолола і можна було накласти її на місце зараження.
— Гірська горобина — чудовий засіб для промивання таких ушкоджень, — уголос зауважила вона.
Пейшенс боязко на неї глянула.
— Я чула про це. Але цей розігрітий корінь добре витягне інфекцію з рани. Тоді добре промивання для нарослого м’яса — малинове листя і слизький в’яз. Або ж як компрес.
— У нас немає малинового листя, — нагадала Лейсі Пейшенс. — Воно чогось відвологло.
— У мене є малинове листя, якщо воно вам потрібне, — тихо сказала Кеттрікен. — Я наготувала його для ранкового чаю. Цього мене навчила тітонька.
Вона опустила погляд і дивно усміхнулася.
— Ох? — з раптовим інтересом спитала Лейсі.
— О моя люба! — зненацька скрикнула Пейшенс. Із якоюсь несподіваною та чудною простотою взяла Кеттрікен за руку. — Ви певні?
— Так. Спершу я думала, що це лише… Але тоді з’явилися інші ознаки. Бувають ранки, коли навіть запах моря мене мучить. І все, чого мені хочеться, — це спати.
— Так і треба! — гукнула Лейсі, сміючись. — А щодо нудоти, то це тільки перші місяці, а потім минеться.
Я стояв стовпом, чужий, виключений, забутий. Зненацька всі три жінки дружно засміялися.
— Нічого дивного, що ви так прагнули почути слово від нього. А він дізнався перед від’їздом?
— Та я й сама тоді не підозрювала. А тепер хотіла б довго про це розповідати, дивлячись йому в обличчя.
— Ви при надії, — дурнувато сказав я. Вони всі обернулися, глянули на мене і знову вибухнули сміхом.
— Але це все ще таємниця, — перестерегла мене Кеттрікен. — Я не хочу поголосу, перш ніж довідається король. І хочу сама йому сказати.
— Звичайно, — запевнив я Кеттрікен, але не сказав їй, що блазень уже знає, причому доволі давно. «Дитина Веріті», — подумав я. Зненацька мене охопило дивне тремтіння. Розгалуження дороги, яке бачив блазень, раптове розширення можливостей. Понад усіма чинниками домінував один: несподіване усунення Регала, ще на ступінь відсунутого від престолу. Ще одне маленьке життя постало між ним і владою, якої він прагне. Як же мало він зважатиме на це життя.
— Звичайно, — цього разу більш пристрасно повторив я. — Цю звістку найкраще зберегти в цілковитій таємниці.
Бо я був певен, що, коли все стане відомим, Кеттрікен загрожуватиме така ж небезпека, як і її чоловікові.
Розділ 23
Погрози
Тієї зими герцогство Бернс повільно руйнувалося у нас на очах, наче скеля, роз’їдена штормовими припливами. Спершу герцог Бронді регулярно висилав звістки Кеттрікен. Кінні посланці в лівреях приносили їх просто від герцога. На початку доставлені ними послання були оптимістичними. За її сприяння відбудовано Феррі. Тамтешні мешканці вислали їй не лише подяку, а ще й скриньку дрібненьких перлинок, які вони дуже цінували. Дивно. Те, що вони цінували понад усе й не зважилися використати для відбудови власного селища, добровільно віддали королеві, яка пожертвувала власні коштовності, аби вони мали притулок. Я сумніваюся, що для когось іншого їхня жертва мала б аж таке значення. Кеттрікен ридала над крихітною скринькою.
Пізніші посланці приносили похмурі звістки. У проміжках між бурями червоні кораблі вдаряли раз за разом. Посланці сповістили Кеттрікен, як вразило герцога Бронді, що член групи Скіллу покинув Червону вежу. Коли королева прямо спитала Серену, чи це справді так, та відповіла, що надто небезпечно було залишати там Вілла, що його Скілл надто цінний, аби ставити його під загрозу червоних кораблів. Мало хто не зрозумів іронії цих слів. З кожним посланцем звістки погіршувалися. Остров’яни заклали передові укріплення на острові Бешам та острові Гука. Герцог Бронді зібрав рибальські кораблі та воїнів і сміливо атакував їх, але виявив, що червоні кораблі надто сильно там укоренилися. Кораблі та воїни загинули, а Бернс похмуро повідомив, що коштів на наступну експедицію немає. У цю мить Кеттрікен передано було смарагди Веріті. Вона вислала їх, не вагаючись жодної хвилини. Якщо вони й принесли якусь користь, ми про це не довідалися. Насправді навіть не знали, чи хтось їх отримав. Звістки з Бернсу все рідшали, і невдовзі стало очевидним, що багато відправлених ними послань до нас не дійшли. Зв’язок із Бронді цілковито урвався. Після того як двоє висланих Кеттрікен посланців так і не повернулися до Оленячого замку, королева вирішила більше не ризикувати життями людей. Відколи пірати зайняли острови Гука та Бешам, вони почали терзати селища в глибині суходолу, уникаючи найближчої околиці Оленячого замку, але завдаючи зухвалих ударів на південь і північ від нього. Регал зоставався цілковито байдужим до всіх цих нападів. Запевняв, наче береже сили й засоби, доки не повернеться Веріті зі Старійшинами та раз і назавжди не віджене піратів. Але веселощі й розваги в Оленячому замку ставали дедалі бучнішими й частішими, а його дарунки Внутрішнім герцогам і шляхті — усе щедрішими.
Уже пополудні Барріч повернувся до своєї кімнати. Я хотів, щоб він зостався там, де я міг би його доглянути, але він висміяв мій намір. Лейсі сама, власною персоною, простежила, щоб кімнату було приготовано, а Барріч чимало з цього приводу нарікав. Хоча все, що зроблено під її орудою, — це розпалено в каміні, принесено свіжої води, провітрено і збито постіль, а підлогу підметено й посипано очеретом. Посеред столу горіла одна зі свічок Моллі, заповнюючи затхлу кімнату свіжим сосновим запахом. Але Барріч бурмотів, що не почувається тут, як у власній кімнаті. Я залишив його там, у ліжку, добре підпертого подушками і з пляшкою бренді під рукою.
Я аж надто добре розумів його потребу в пляшці. Коли допомагав йому перейти через стайню та піднятися на його горище, ми проминали одну порожню загородку за одною. Бракувало не лише коней — зникли найкращі мисливські пси. Я не міг наважитися заглянути до пташиних кліток, бо був певний, що вони теж виявляться сплюндрованими. Гендз ішов поруч з нами, мовчазний, але болісно вражений. Його зусилля годі було не помітити. Самі
