Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко
Проте всі тести показали, що бортові навіґаційні системи, включно з комп’ютером, функціонують нормально. Я дав команду повторити розрахунки — і знову отримав ті ж самі 1,36 парсека.
— От дідько! — вилаявся я. — Що ж тепер, вручну рахувати?
— Кеп, — озвалася Марсі, — я оцінила відстань до 519-ї за видимою яскравістю. До неї справді більше парсека.
— Це неможливо, — повторила Краснова. — Реактор працював на малій потужності, а така колосальна девіація неприпустима навіть теоретично. Структурна поправка обмежує…
— Стоп! — раптом урвав її Штерн. — Он воно що! Звичайно, структурна поправка… — Він відтіснив дружину з екрана й подивився на мене трохи дикуватим поглядом. — Кеп, розрахуй-но відстань нашого стрибка за умови нульової поправки.
Я вмить збагнув, до чого він веде, і від такого припущення мені навіть запаморочилося в голові. У своєму первісному вигляді теорія гіпердрайву виникла з суто абстрактної теорії нелокальних взаємодій, але при її перевірці на практиці виявилося, що вона, загалом правильно описуючи позапросторові переміщення, грішила хибними кількісними результатами. Для узгодження теорії з експериментом довелося ввести в рівняння додатковий член з емпіричною (тобто отриманою з дослідів) константою, яку назвали структурною поправкою. Назву взяли навмання, як то кажуть, висмоктали з пальця — а тепер виявилося, що цим пальцем влучили в самісіньке око. Адже, за твердженням Вузла, наявність Мережі Світів викликало зміни в надтонкій структурі просторово-часового континууму…
Я поспіхом вніс необхідні зміни в проґраму розрахунку стрибка, запустив обчислення і в результаті отримав потрібні нам 1,36 парсека.
Штернів погляд з дикуватого став геть божевільним, і він переможно зареготав. Потім зник з екрана, а з-за кадру долинув обурений вигук Краснової:
— Тео, припини! Ти мене впустиш!
Марсі, чиє бліде обличчя виказувало безмежний подив, приголомшено мовила:
— Кеп! Невже це означає…
— Так, — підтвердив я. — Це означає, що Мережа заважала не лише людям, а й кораблям. Тепер, за тих самих витрат енерґії, за такого ж навантаження на системи, ми зможемо летіти в тринадцять разів швидше. Нам не потрібно чекати пошукової експедиції. До Землі ми зможемо дістатися за кілька днів, навіть не дуже напружуючись. — Я відкинувся на спинку крісла і, за прикладом Штерна, розсміявся. — А потім ми попросимося в експедицію довкола Галактики. І хай тільки посміють нам відмовити!
Марсі нарешті всміхнулася. Кволо — але всміхнулася.
Епілоґ
Нова Земля
Наш шатл вирулив на стоянку і зайняв вільне місце між двома суборбітальними літаками з емблемами Корпусу Космічної Піхоти на фюзеляжах. З протилежного боку стоянки розташувались анґари, трохи далі виднілася будівля аеропорту, над якою на тлі вечірнього неба світився великим літерами напис: „НУЕВО-САНТЬЯҐО”.
Марсі заглушила двигуни, розблокувала зовнішній люк і випустила трап. Потім повернулася до мене:
— Ну що, кеп, ходімо?
— Атож, — сказав я, надягаючи кашкета. — Ходімо.
Ми вийшли з кабіни в тамбур, проминули шлюз і по трапу спустилися вниз, де на нас уже чекав молодий офіцер Військово-Космічних Сил у чині першого лейтенанта. Він по-статутному чітко козирнув нам.
— Сер, мем! Ласкаво прошу на Нову Землю. Лейтенант Ферчайлд до ваших послуг.
— Радий познайомитися, лейтенанте, — відповів я, обмінявшись із ним рукостисканням. — Отже, ви будете нашим гідом?
— Так точно, капітане. Для мене це велика честь.
Потискаючи Марсіну руку, Ферчайлд попри всі зусилля не зміг зберегти урочисто-серйозний вираз обличчя і всміхнувся у відповідь на її приязну усмішку. У свої вісімнадцять років Марсі одним поглядом зачаровувала чоловіків, особливо молодих астронавтів та космонавтів. Тут давалася взнаки і її приваблива зовнішність, і популярність у зв’язку з доленосними подіями трирічної давнини, і, звісно ж, те, що вона ще п’ятнадцятирічним дівчам примудрилася стати старшим помічником командира корабля.
Це призначення я вибив після того, як Краснова зі Штерном перевелися на дослідницький крейсер „Адоніс” — Ольга, певна річ, стала його капітаном. Ну, а мені намагалися нав’язати за старшого помічника колишнього космонавта, який щойно завершив екстрений курс перекваліфікації на зоряного пілота. Проте тут я вперся рогом і наполіг, щоб цю посаду віддали Марсі. Відмовити мені не змогли, і примітно, що наказ про її нове призначення став останнім кадровим рішенням, яке ухвалив адмірал Горовіц перед своєю відставкою.
Ось так Марсі стала наймолодшим старпомом і наймолодшим лейтенантом за всю історію освоєння космосу. Цілком імовірно, що це досягнення ніхто не перевершить. Останній випуск чотирнадцятирічних з Зоряної Школи відбувся два з половиною роки тому; минулого року дипломи отримали вже п’ятнадцятирічні; а решта, хто вступив на навчання до падіння Мережі, будуть випущені в шістнадцять і сімнадцять. Сама Зоряна Школа вже називалася коледжем, і тепер туди набирали юнаків та дівчат, що отримали загальну освіту в звичайних школах для звичайних дітей. Набирали, звичайно, за конкурсом — адже резистентність більше не мала ніякого значення…
У супроводі лейтенанта Ферчайлда ми пройшли в будівлю аеропорту, де повсюди сновигали чоловіки та жінки у блакитній формі космонавтів — військові залишили за собою цю назву, дарма що тепер також літали до зірок. Дехто з них за старою звичкою кидав на наші темно-сині мундири неприязні погляди, але це був радше укорінений з роками рефлекс, аніж свідоме ставлення. Причин для ворожості більше не існувало, до того ж чимало космонавтів влилися в лави астронавтів, а деякі астронавти, навпаки, пішли на військову службу.
Що ж до нас з Марсі, то ми взагалі належали до нового утворення — Дослідницького Флоту, що виник у результаті злиття Дослідницького Департаменту і Федеральної Аґенції Космічних Досліджень (вона займалася вивченням Сонячної системи, а до зірок спрямовувала автоматичні станції). Тепер ми вже не підпорядковувалися Зоряному Флотові, вірніше, Цивільному Зоряному Флотові — цей додаток до назви він отримав, коли військові в авральному порядку почали створювати власний флот міжзоряних кораблів. У ВКС не стали чекати побудови нових суден, а взялися устатковувати