Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Та тільки я промовляю ці слова у приймальню генерального впливає скалячись на всю свою породисту пику, цей самий, чарівний хам що декілька хвилин тому завалив мене на підлогу. 

– О, привіт Машунь, — нахабно всміхається на всі свої білі тридцять два, та на мене навіть не дивиться, ніби я невидимка. От гад такий.

– Головний у себе?

– Так, зараз я йому повідомлю що ти прийшов. 

– Ні, не треба, я питаю тільки з поваги до тебе, я сам доповім про свою появу, — нарешті злегка зачіпає мене зацікавленим поглядом лукавих очей. – Ти, дрібнота, новенька?

– Це ви зараз до мене? – розгублено видихаю, вирячивши очі на високого красеня.

– А що тут є хтось ще, окрім тебе настільки малого зросту?

– Що? - випалюю ледь стримуючись, нещодавно потухлий гнів на зеленоокого хама, затоплює мене з новою силою. 

– Метнися білкою до кухні та зроби нам із шефом по філіжанці кави. І врахуй що мені треба покласти більше цукру, я люблю солоденьке, — хрипко розтягуючи слова чоловік хижо всміхається, так, що мене навіть у жар кидає від цієї посмішки.

Я стою наче окропом облита, а нахаба голосно зареготавши, без стуку вривається до кабінету боса. 

Ще хвилин п'ять, як заморожена витріщаюся на зачинені двері шефського кабінету, та роблю спроби впоратися із роздратуванням. Зі ступору, мене виводить тихий голос Маші. 

– Так це і є той самий нахаба, що збив тебе з ніг у коридорі?

– Так, — хрипко видихаю, повільно переводячи погляд на дівчину. 

– О, на жаль його важко буде звільнити, бо це голова охорони Максима… Вікторовича, а ще він його найкращий друг, ще з юності, — з деяким сумом повідомляє мені Маша. – Краще що ти зможеш зробити це не звертати на цього дурня увагу, це в нього гумор такий плоский. Знаєш скільки разів мені від нього діставалося. А так Тимофій хороша людина, повір. 

– А я і не звертаю, — похмуро тягну, паралельно обмірковуючи план помсти голові охорони.

– Може краще мені піти заварити їм каву? — співчутливо заглядає мені в очі. 

– Ні, я сама, — спокійно промовляю в голос. Буде йому зараз солодка кава, — вже проговорюю про себе, та потираючи долоні стрімко рушаю до кухні.