Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

– Вся справа якраз у роботі, — вчепившись, ніби за рятувальну соломинку, за слова мами про нормальну роботу, одразу розумію що треба зараз казати. І все-таки трішки доведеться прикрасити, та це брехня лише на благо. – Вся річ у тому, що у моєму контракті написано, що особистий помічник генерального має бути із ним на зв'язку 24/7, і при потребі терміново приїхати, якщо це необхідно до офісу, або ще куди-небудь. Та те що я живу так далеко за містом, дуже ускладнює мені відмінне виконання цього найважливішого пункту. 

Я навмисно роблю акцент у слові, відмінно, бо знаю як мама серйозно ставитися до цього прислівника. 

– Ну якщо так, тоді тобі дійсно треба переїхати до міста, десь ближче до твоєї роботи, — задумливо тягне родичка. 

– Угу, — напружено видихаю, завмерши ніби на голках. 

– Та і засиділася ти вже, в дівках. Можливо в місті й життя особисте налагодиться, он якого Людмила собі хорошого хлопця відхопила. 

– Звісно, та мене на сам перед зараз цікавить моя нова робота, — нарешті відмерши, обурено пирхаю. 

– Люда теж так казала, а потім бац і двійня. Та я жартую, доню, — всміхається мама, та підійшовши, обіймає мене. – Невже і моя молодшенька виросла, й нарешті покидає рідне гніздечко.

– Вже давно, — підіймаю голову, щоб подивитися в мамині бурштинові очі.

– Про хлопців, це я навмисно тобі, хочу, щоб ти навпаки була обережніше, це Людочці пощастило, а таке не завжди буває. А ти моя Лебеденко, хоч і доросла, та ще така наївна. 

– Ну треба ж колись починати жити, то життя. Не все ж під маминою опікою ховатися, — теж всміхаюся любій матусі у  відповідь.

– Ну треба, то треба, але обережніше. В будь-якому випадку ти завжди зможеш до мене звернутися.

– Мама ти так кажеш ніби ми на завжди прощаємося. Я ж тільки в будні буду у місті, а вихідні буду поводити з тобою.

– Це добре — ніжно проводить по моєму волоссю. – А куди переїжджати хоч зібралася?

– Поки що в гуртожиток до інститутської подруги, а потім можливо, якщо заробітна плата дозволятиме, квартиру винайму. 

– Чи не до того стерва Наталки твоєї? - мама підозріливо звужує очі. 

– Чому вона стерво? - обурливо випалюю. 

– Значіть таки до неї, — зрозуміло тягне. – Ну Доню, відмовляти не стану, це твій вибір, але, будь ласка, будь з нею обережніше, вона не дуже добра людина. 

– Звідки в тебе такі висновки?

– З висоти власного досвіду, люба, — холодно констатує мама, даючи зрозуміти що її думка щодо Наталії непохитна.  

Від автора:

Доброго дня мої любі, дуже вдячна за те що разом зі мною слідкуєте за життям головних героїв Дарини, та Тимофія. І ось вам у нагороду їх візуал. Обов'язково напишіть мені, чи саме так ви їх уявляли, буду чекати. З любов'ю ваша Люсі (⁠ ⁠˘⁠ ⁠³⁠˘⁠)❤️

Дарина                      Тимофій