Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Дарина

В офіс я з'явилася навіть трохи раніше призначеного часу. Правда одяглася не зовсім відповідно офісного дрес - коду, доволі коротка спідниця з деніму, та світла футболка з яскравим малюнком райдужного єдинорога. Та це хоча б не мої повсякденні джинси з дірками. А для довершення образу взула легкі білі кросівки. Звісно якщо змусять перевзуватися у туфлі, то їх я завбачливо взяла із собою. Тому що на відміну від зовнішності, що обдарував мене батько, зріст у мене, був далеко не модельний. Тому в моєму випадку з високих підборів краще було б взагалі не злазити, але насамперед я люблю комфорт, а бути маленького зросту навіть іноді вигідно. 

В приймальні мене зустріла симпатична дівчина Маша. Одягнена вона звісно була якраз як слід, стримано й зі смаком. Я одразу відчула себе поряд із нею трохи дискомфортно. Бо на її тлі я виглядала наче вулична жебрачка. Та на відміну від мене дівчина навіть не звернула уваги на мій зовнішній вигляд. І як тільки Маша заговорила, та почала вводити мене в курс діла, ці неприємні відчуття та легкий дискомфорт одразу зникли. Дівчина була настільки милою та приємною у спілкуванні, що ми майже одразу порозумілися. 

Як виявилося згодом Маша, дружина мого майбутнього шефа і йде з посади у зв'язку з важким протіканням вагітності. Вагітність була ще на доволі ранньому терміні, ось чому я не одразу помітила невеличкий животик з під просторого крою блузи. 

Звичайно, те що дружина найбагатшої людини нашого міста працює в нього помічницею, мене трохи спантеличило. Вперше зустрічаю, щоб дружина боса такої великої компанії, взагалі працювала, а тим паче на такій посаді. На мою, скромну думку, вони зазвичай займаються перебуванням у салонах краси обговорюючи брендові речі та поїздки за кордон. Та ставити зайвих питань Маші я не стала. Їхні стосунки, не зовсім моя справа. Беруть на роботу то й добре, пояснюють все й на пальцях все роз'яснюють, взагалі чудово. Моя справа зараз уважно слухати, та все записувати у свій щоденник, щоб не забути. 

Маша, доволі швидко та дуже доступно описала мені всі мої обов'язки помічника гендиректора. Кожен пункт у роботі, який вона мені назвала я старанно заносила собі в блокнот, по черговості, важливості та терміновості виконання. 

Як я і передбачала, основними моїми завданнями були обов'язки як у звичайного секретаря. Приймання дзвінків, замовлення канцелярії й продуктів у шефський холодильник, а також замовляти обід шефу та робити каву. Виявляється шеф п'є тільки заварну, з турки. З цим в мене виникли деякі складнощі через те, що я ніколи не заварювала каву, бо була фанатом чаю, але думаю проблем з цим не виникне. Ще було багато роботи з договорами партнерських організацій, поїздки з шефом у відрядження по філіях, що виявляється розкинулися на кілька європейських країн і захопили США, а також бути на зв'язку 24/7.

Останнє, трохи спантеличило, бо жила я із мамою у будинку за містом, і якщо мене терміново викличуть я зможу приїхати тільки через дві години не раніше. Та думаю з питанням житла, я теж щось вирішу. Було б добре знайти щось недалеко від головного офісу. 

Я досить швидко вдалася в суть своєї роботи, пам'ять була доброю, та й основна робота нескладною. Тому вже після обіду бігала по поверхах допомагаючи Маші з договорами, оскільки вона знову погано себе почувала, та і в мене була можливість ближче познайомитися із новими колегами.

Ось в один такий забіг, коли я несуся з купою документів до бухгалтерії, несподівано, з усього розмаху налітаю на величезного амбала. Голосно вигукнувши від несподіванки, з усього розмаху падаю на сідниці, боляче вдарившись та розсипавши й перемішавши всі папери, що так дбайливо складала майже пів години. 

Та коли підняла погляд, з наміром облаяти того з ким зіткнулася, на чому світ стоїть, обімліла від захоплення. Переді мною стояв неймовірно гарний чоловік, міцної спортивної статури та величезного росту. Не дивно що спочатку я подумала що зіштовхнулася зі стіною. Незнайомець був одягнений у строгий костюм чорного кольору та білу сорочку, смаглява шкіра, коротко стрижене світло-русяве волосся в стилі андерката, та очі, гарного насичено зеленого відтінку, погляд яких метав хитрі іскорки. 

Я так задивилася на цього красеня що замість праведного гніву, з мого рота вирвалося лише невиразне мукання. 

– Я, м-м-м, пробачте…

– Що завмерла дрібнота, зовсім повилазило, не бачиш куди йдеш, — розтягнувши свої губи у глузливій посмішці, промовляє цей нахаба. 

– Це я не бачу?! - нарешті відмерши, відчуваю як від обурення починає палати обличчя. – Це ви тут стирчите по серед дороги, ніби груда каміння. Не пройти не проїхати. 

– Так спробуй в інший раз об'їхати, а не летіти на мене ніби скажена, — насмішкувато розтягує слова чоловік, своїм звабливим низьким тембром. – Та чого вирячилася на мене, ніби мавпа на банан, збирай давай все що тут розкидала. 

– Та що ви собі дозволяєте, нахаба, — шиплю у відповідь, пропалюючи здоровила убивчим поглядом. Та судячи з реакції чоловіка його важко залякати, особливо мною. 

– Дивись не лусни від перенапруги, дрібнота, — ледь стримуючи сміх пирхає він. – Понабирають по об'яві, а ти потім розбирайся, – голосно проговорює нахаба, так щоб я його добре чула, та мало не переступивши через мене продовжує свій рух. 

У мене від такого зухвальства не те що дар мовлення пропав, я навіть забула як дихати. Єдине, що мені зараз хотілося, це наздогнати цього вайла, та надавати йому купою з документів, що я через нього розсипала, по нахабній пиці. 

Біс його, хто це взагалі такий?

– Уявляєш замість того щоб перепросити, і допомогти зібрати документи, він спокійнісінько собі переступив через мене та ще нахамив, — обурено розповідаю я Маші, поки розкладаю зібраний папір. 

— Так треба було б запам'ятати цього чоловіка, Максим швидко його звільнить, таким людям не місце в нашій компанії, — співчутливо проговорює дівчина. 

– Ні, не треба, не хочу, щоб через мене хтось втратив роботу. Я думаю що якось сама з цим зможу розібратися. Та і можливо це був не співробітник, а хтось з клієнтів компанії, і більше я його не зустріну.