Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Від автора: 

Любі мої, вітаю Вас на сторінках мого нового роману. Поки писала першу книгу циклу "Роман крізь час", виникла ідея написати про друга Максима, Темного. Дуже брутального та своєрідного чоловіка. Сама не знаю чому, мене в житті саме до таких чоловіків тягне, тому подвійно приємно буде про нього писати. Одразу хочу попередити що в початку книги, в передмові буде згадування про війну, але це звичайна випадковість і не як не стосується сьогоднішніх реалій. Бо одне діло вигадка, а друге дійсність. Та мені конче необхідно було передати біль яку пережив головний герой, що і зробила його частково таким яким він є. В подальшому тексті книги більше не буде згадок про ті події що пережив головний герой, лише кохання та методи завоювання норовливця, який виявився набагато глибшим ніж може здатися на перший погляд. Книга замислювалася легкою, еротичною, та лише про кохання між двома дуже різними людьми. Дякую за увагу, та приємного читання, з любов'ю ваша Люсі (⁠ʘ⁠ᴗ⁠ʘ⁠✿⁠)❤️

Темний

Я повільно проводжу долонею по гнучкому звабливому тілу німфи, вздовж хребта, жорстко обхоплюю пальцями тонку шию трішки стискаючи. Чую її хрипкий стогін та як нетерпляче совається піді мною. Дівчина неймовірно податлива і дозволяє мені із силою схопити її за волосся. Я з хижим захопленням намотую мідні пасма на кулак і тягну її голову назад, а іншою рукою натискаю їй на поперек, щоб вона сильніше прогнулась і більше випнула мені свою апетитну дупку.

– Так крихітко, мене це дуже заводить, — ричу майже на межі зірватися, та різко без будь-якої підготовки входжу в вузьке лоно що стікає соками збудження. Рудоволоса красуня голосно скрикує, від несподіванки, та відверто веде стегнами.

Так, можливо це занадто грубо, але мені начхати. Мені конче потрібна розрядка і мене не хвилює її задоволення. Тому я з усією силою починаю вбиватися в солодку дірочку доки не достигаю бажаного. 

Дівчина награно голосно стогне і вигинається, немов кішка спокусливо виляючи задом, підштовхуючи цим мене діяти ще жорсткіше, і я не змушую її чекати. 

Бо зараз поринути у киплячу пристрасть з черговою красунею це спосіб хоч ненадовго забути про кошмар з минулого. 

Мені вже нічого не допомагає, ні літри алкоголю, ні нескінченні подруги, які змінюють одна одну наче рукавиці. Жахливі сни знову почали приходити кожної ночі не даючи мені забути пережите колись жахіття. 

Ви коли-небудь бачили яка війна зсередини, це гнильний кровоточивий нарив, що утворюється в душі наче чума, і як тільки він з'являється нічим його звідти вже не витравити. 

Побувавши одного разу в пеклі вибухів, пострілів та понівечених людських тіл, це пекло не забудеш більше ніколи. Воно переслідуватиме тебе до кінця життя, приходитиме у твої сни й всіляко нагадуватиме тобі про минуле. Щоб ти пам'ятав все, до найдрібніших деталей. 

Ось і до мене вона приходить, майже щоночі уві сні. Нагадуючи про себе і дивиться темними неминучими проваллями скритими  потворною блідою маскою. 

Коли Максим, мій шкільний товариш і найкращий друг, вирішив піти в контрактники, я стрімголов рвонув слідом за ним, тому що ми були одне ціле, більше ніж друзі, ми були братами, хоч і не по крові і я завжди йшов туди куди брат. 

З Максимом потоваришували з першої ж сварки. Коли після сутички вмиваючись кров'ю і з останніх сил, б'ючи один одного зрозуміли, що рівні по силі й легше об'єднатися ніж зараз повбивати один одного. В цей же день ми вирішили разом наводити шмон у нашій елітній гімназії, куди нас засунули наші багатенькі родичі без нашого на те дозволу. 

От і доводили їм і всьому світу, що вони це даремно зробили. Тоді то ми й отримали наші поганяли, я Темний, а Максим — Вепр, бо якщо його довести до краю, то рятуйся хто може, уб'є одним тільки поглядом.

Згодом було багато чого, безконечні гулянки, море алкоголю і дівчат, що не роздумуючи, самі стрибали до нас в ліжко. Але якось з другом трапилося лихо, він вперше закохався та так сильно що це почуття майже зламало його. І підсів він тоді на жорсткі речовини ледве не загубивши своє життя на завжди. 

Як я тоді не намагався допомогти йому та не зміг, лише рік реабілітації в диспансері, куди його насильно запхали його батьки, зміг витягти його з цього стану. 

Потім ми разом пішли  до армії і нарешті служба за контрактом. Ось тоді й почався справжній жах до, цього виявляється були лише іграшки. Макса з-під куль витягав не один раз, всього в крові й за крок до смерті як і він мене. Та найстрашніше було бачити, коли на твоїх очах гинуть люди, з якими ти тільки вчора сидів за одним столом та їв, разом сміючись над якимись жартом.

І після цього пекла, зламався я. 

Після закінчення війни Макс рвонув до столиці, розв'язувати питання з компанією батька, бо він за останні роки дуже ослаб в здоров'ї й треба було терміново, брати керівництво на себе, інакше акціонери та конкуренти розірвали б її на частини. А я, рвонув в Тибет приходить до тями після жахіть війни та пізнавати істину Буддизму і таємницю світобудови. Намагаючись більш-менш зібрати розірвану душу до купи та привести поламану психіку в нормальний стан.

Пробувши там кілька років, багато чого для себе зрозумів і переосмислив. Але психіку до кінця так і не вилікував, бо кошмари мене не залишили. 

Після цього єдине, що допомагало впоратися з душевним болем, це фізичний. Я доводив себе до краю нескінченими тренуваннями, та силовими вправами, але і цього мені здалося мало тому я захопився тату і пірсингом.

Кожен новий малюнок на тілі або прокол, випалював із душі морок і затягував рани, що досі кровоточать, залишаючи лише рубці.

Незабаром Макс запропонував мені посаду начальника його особистої охорони, та я не роздумуючи погодився. Все ж таки краще, ніж займатися само понівеченням і катуванням себе на тренуваннях до напівнепритомності.