Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Дарина

Вже з понеділка, я офіційно працюю в компанії «Starbackses Corporation» помічником генерального директора, і це круто. Хай нарешті почнеться самостійне життя! Ну майже почнеться, тому що мамі про те що отримала роботу, я вже розповіла, а ось про те що хочу з'їхати від неї, ні. Та поки я не впевнена що є куди, буду мовчати. 

Увечері планую набрати Наталку, мою інститутську подругу. Вона вже давно пропонувала мені переїхати до неї в гуртожиток. Її сусідка по кімнаті з'їхала, і в неї звільнилося місце, а тягти самій їй витратно. 

Район звичайно не дуже, та й від роботи далеченько, але на це воно і самостійне життя, та й метро ніхто не скасовував. 

Хоч ми не були близькими подругами, але в університеті спілкувалися досить щільно, тому Наталка була рада, моїй пропозиції нарешті переїхати до неї. 

За характером дівчина була повною моєю протилежністю. І якщо я могла годинами залипати в бібліотеці й зубрити теми, то вона ні. Наталка була людина — феєрверк, вона жити не могла без туси та нічних клубів. Їй просидіти на одному місці понад п'ять хвилин було порівняно подвигу. Але як людина вона була доволі доброю, та як мені здалося чуйною. На цьому її позитивні якості, напевно, і закінчувалися. Та це не завадило мені проторешувати із нею кілька років поспіль і досі підтримувати хороші стосунки. 

В інституті ми зійшлися з нею на тому, що нас обох одночасно кинули наші хлопці, і ми на тлі свого горя знайшли спільну тему для розмов. Так і почалося наше щільне спілкування. Правда, я ось не сильно вбивалася, коли мене кинув Віталій, мене більше б «неуд» в заліковці засмутив. А ось Наталка страждала на повну котушку, а я як могла, всіляко витягувала її з депресій та запоїв, паралельно підтягуючи по навчанню. 

Друзів як таких у мене не було, тому прийняла нову знайому, з розкритими обіймами й всією душею. 

Згодом ми притерлися, не скажу, що було все гладко в наших відносинах, надто ми були різні, але спільне щось у нас теж було, це бажання нав'язати свій спосіб життя одне одній. 

І так у нас виробився загальний стимул перетягнути іншого до кола своїх інтересів.

Наталка постійно мене тягла на всілякі тусовки й вечірки, та звісно отримувала відмову, а я її відповідно до бібліотек. Та наші зусилля були марними. 

Після вечері йду до своєї кімнати, щоб набрати Наталку. 

– Привіт подруго, як ся маєш? - бадьоро проговорю в слухавку. – Ти ще не передумала взяти мене до себе, у якості — сусідки.

– Привіт Дарино, ні звісно, — сонним голосом відповідає колишня однокурсниця. – Я поки що всім відмовляю, та охочих на твоє місце виявилося дуже багато, я сама не очікувала. 

– Та невже? - здивовано тягну. – Ніби ти казала, що там умови не дуже і не кожен схоче жити. 

– Так, але все змінюється, як бачиш, і на такі ось умови знайшлося купа охочих. 

– Тоді я вже сьогодні переговорю з мамою стосовно переїзду до гуртожитку.

– Ти що ще не розмовляла?! - якось роздратовано шипить дівчина в слухавку.

– Це не так легко, як здається…, - навіщось роблю спробу виправдатися. 

– А ти думаєш самій платити за цілу кімнату і чекати доки ти наберешся сміливості переговорити з мамцею, легко? - зло проговорює Наталка. – Ти ж знаєш що я не працюю!

– Ні звісно, ні, — розгублено тараторю. – Якщо тобі так важко, я можу заплатити за цю неділю. Звісно я тільки влаштувалася на роботу, і заробітну плату отримую лише на початку наступного місяця. Та я можу попросити дівчину якій пишу дипломну, дати мені аванс. 

– В тебе матінка власниця декількох наймодніших магазинів в місті, ти що не можеш просто взяти у неї гроші?!

– Я не буду цього робити, вона й так зараз повністю мене утримує, покупає їжу, одяг. І це мене не влаштовує. Тому я так яро поспішала влаштуватися на роботу, щоб самостійно себе утримувати. 

– Ти б могла працювати, та брати в неї гроші, що у цьому погано, ти ж її дочка. 

– Я вже занадто доросла, щоб й далі висіти на її шиї. Тим паче це мене зобов'язує у всьому її слухатися й приймати тільки її правила, а це мене не влаштовує. 

– Слухай, Зачепа, я завжди вважала тебе досить розумною дівчиною, та твої слова змусили мене у цьому засумніватися. Ти що не можеш їй збрехати, та й усе? 

– Звісно можу, але не хочу. Та і навіщо це мені. Я вже все вирішила і якщо сьогодні наша із мамою розмова пройде гладко, я вже завтра до тебе переїду, та тобі не доведеться більше тримати для мене місце й одній платити за кімнату, — радісно проголошую.

– А за цей тиждень, що я вже для тебе притримала? 

– О, звісно я заплачу, не хвилюйся.

– Ну тоді добре, — вже більш задоволено тягне дівчина. – Бажаю удачі із перемовами.

– Дякую, — тихо проговорюю, та подруга вже скинула.

Після дзвінка до Наталі, який виявився для мене доволі неприємним, почала розмірковувати, як повідомити мамі про мій намір з'їхати. 

Останок вечора в мене пішло на те, щоб вигадати цілу купу аргументів, та доводів у необхідності в моєму віці жити окремо. Та далі ніж розмовою перед дзеркалом, діло ні як не йшло. А тягнути із переїздом я вже точно не можу, та маму засмутити я теж не хочу. 

Промучившись ще десь з пів години, вирішую просто почати збирати речі, а там буде як буде. За цим заняттям я випадково й була застигнута мамою. 

– Дарино, що це тут у тебе відбувається? – здивовано проговорює мама, застигаючи на порозі моєї кімнати. – Ти що кудись збираєшся?

– Так, — припинивши збирати речі, випростовуюся, щоб прямо дивитися мамі в очі, та відчуваю як від її, напруженого погляду, починає калатати у грудях. – Якраз хотіла з тобою поговорити на цю тему. Розумієш, я вже доволі доросла, і мені соромно жити твоїм коштом.

– Розумію, — холодно тягне мама, і мені починає здаватися, що мій план із переїздом з грюкотом провалився, навіть не розпочавшись. – Тому ти й вирішила нарешті влаштуватися на нормальну роботу, а не писати ці дурні дипломні роботи за крихти, що тобі за них платять. Та я не розумію до чого тут переїзд?