Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Темний

Мене розбудив несподіваний дзвінок мого мобільного. 

Біс його, хто може дзвонити мені в таку рань, та ще й у вихідний день. 

Витягнувши руку з-під якоїсь лярви, що нахабно розпласталася на моєму ліжку, невдоволено тягнуся за телефоном, що вже розривався.  

А ця навіть носом не веде, спить собі, та сопе у дві дірки. Ненавиджу, коли вони залишаються на ніч, треба було спровадить цю дурепу ще вчора. Обдумуючи це намагаюся намацати телефон що лежить на тумбочці, для цього доводиться відкрити й друге око, а це означає остаточно прокинутися. 

Нарешті беру телефон та дивлюся на екран. Ну Звичайно, кому я ще можу знадобиться зранку у вихідний як не любому шефу. Трясця, він взагалі не відпочиває, чи що?

– Вже прокинувся і готовий заради тебе на подвиги, — насмішкувато проговорюю в слухавку доволі голосно, щоб нарешті розбудити сплячу красуню що лежить в мене під боком. 

– Неймовірно приємно це чути, — хмикає у відповідь мій бос. – Тому ось тобі перше завдання, підірвати свою дупу з ліжка, та після душу одразу в офіс, в мене до тебе важлива справа.

– Та це ж вже три завдання, а не одно, — награно невдоволено тягну. – Можемо хоча б душ пропустити?

– Звісно що ні, і досить балачок. Чекаю тебе через пів години при повному параді. 

– Але я зараз не сам, а з дівчиною. Може у мене особисте життя тільки но почало налагоджуватись, а ти мене безсоромно витягаєш із солодких обіймів коханої, — ледве не регочучи, пирхаю в слухавку. Добре, що моя, так звана, тимчасова кохана, міцно спить і не чує цієї розмови, а то дійсно прийдеться, наперекір своїм правилам, назначити їй друге побачення, у вигляді компенсації. 

– Не верзи дурниць, як би я так добре тебе не знав, то може б і повірив що ти нарешті почав замислюватися про своє майбутнє, а так це лише пусті балачки.

– Ти знаєш мені не приємно що ти про мене такої думки, люди можуть подумати що я якийсь несерйозний, — відверто скалячись у  весь рот, продовжую свою веселу гру, під назвою, доведи зранку боса. 

– То доведи що це не так. Що ти хоч з одною дівчиною проведеш більше ніж одну ніч, тоді й поговоримо про твою серйозність у стосунках. А зараз мені більше ніколи із тобою теревенити, тому чекаю. В тебе залишилося менш ніж п'ятнадцять хвилин.

– Що, е-е, це не рахується…, - почав було протестувати, але в слухавці вже чулися гудки. Ось так завжди. 

Я навіть образився трішки. Навіть не поцікавився в мене про моє здоров'я, ні як спалося мені поруч з якоюсь незнайомою дівчиною. Ну як незнайомою, учора ми звісно добре познайомилися декілька разів, та я вже майже нічого не пам'ятаю. З цими думками невдоволено кошусь на тіло що досі спить біля мене, що на моє щастя нарешті почало прокидатися. 

– М-м-м, коханий, – хрипко тягне, сонна красуня, та спокусливо потягується на моєму ліжку, наче кішка. 

Цікаво, коли встигла мене полюбити, що вже коханим кличе. Е ні, досить, я учора був занадто м'яким і піддався на вмовляння залишити її на ніч, та тепер нарешті з нею попрощаюся. 

– Слухай, а тобі не пора до дому? — питаю, увертаючись від спроби дівчини притиснутися до мене своїм оголеним, і трясця, до біса спокусливим тілом.

– Ні, я ж учора вже розповідала, що сьогодні цілий день вільна, — розтягує пухкі губи звабливій усмішці. 

– А мені ось треба йти, тому прошу якомога швидше звільнити моє ліжко від твоєї присутності. І якщо треба заплатити за ніч, то гроші на тумбочці у вітальні. Двері за собою пристукнеш сама. Та хутко, мені ще в душ сьогодні треба потрапити.

– Але ж я думала… - почала щось муркотіти, здивовано плескаючи на мене очима. 

– Ні яких думала, тобі моя люба, не личить думати, бо інакше ти б зі мною не зв'язалася, — самовдоволено хмикаю, склавши руки на грудях.

Зрозумівши що я не ведусь на її зваблення, дівчина невдоволено підібгавши губки почала повільно одягатися, продовжуючи кидати на мене пристрасні погляди.

Нарешті мені цей театр одного актора, почав набридати.

 – Я що, незрозуміло висловився! – зло блиснувши на крихітку спідлоба очима, гаркаю. Та так голосно, що дівчисько зблідло і вже за хвилину, вилетіло зі спальні грюкнувши вхідними дверима.

Здається я перегнув палицю, дівчина виявилася занадто вразлива.

Ну досить розслаблятися треба вже хутко збиратися. На збори у мене пішло ще хвилин п'ять, армійське загартування як ніяк, і рівно через пів години, я вже стояв у кабінеті свого шефа, а за сумісництвом найкращого друга Вепра. 

– Слухаю Максиме Вікторовичу, надіюся я не дуже запізнився? Біг на твій терміновий виклик, як міг, — голосно промовляю, коли Максим нарешті підіймає на мене очі, та посміхнувшись, підводиться, щоб простягнути мені руку для потиску. 

– Та так, нічого термінового, — криво всміхається друг у відповідь. - Скучив просто.

 – Знаю, я твоє скучив, — пирхаю, поважно розташовуючись на шкіряному дивані, навпроти нього.

Максим, у відповідь лише хмикнув і мовчки витягнув з шухляди стола стос якихось документів, та кинув на край, ближче до мене. 

– Ознайомся з цими документами якщо треба, простежити теж даю згоду. Все як завжди, ти знаєш. 

– Що це, особиста справа нового співробітника? – уважно розглядаю стос.

– Точніше співробітниці. Це особиста справа моєї нової помічниці.

– А як же Людочка, адже так горіла далі працювати, — задумливо хмикаю гортаючи стос запропонованих мені документів. 

– Перегоріла, — недбало кидає у відповідь Максим.– Так що, ти займешся? 

– Коли потрібний результат? - вже серйозно дивлюся на друга.

 – Що раніше, то краще. Ти ж знаєш, я без помічника, як без рук. А брати до себе не перевірену людину це ризик, хоч дівчина буде двічі чиясь родичка. 

 – Добре, буде зроблено, і як найшвидше, шефе, – і вставши з дивана багатозначуще віддаю честь, та виходжу із кабінету, звісно прихопивши із собою теку з документами.

Вже коли сиджу в машині починаю  детальніше вивчати особисту справу майбутньої помічниці Максима.