Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі
Після того як завантажую продукти у вказаний мені холодильник, повертаюся до кімнати з твердим наміром привести її до нормального стану. Бо жити у цьому гадючнику неможливо.
Коли захожу, бачу що Наталія продовжуючи щось цікаве видивлятися на своєму телефоні, так і лежить на ліжку, навіть позу не змінила.
– Наталка, підкажи де можна взяти відро і ганчірку для підлоги, та інше хоз приладдя?
– А тобі навіщо? - дівчина знову підіймає на мене здивований погляд.
– Підлогу хочу помити, та прибрати трішки.
– Пф, там у коморі, — скривившись, невдоволено фиркає. – Якщо що, то це твоя ідея, і допомагати я не збираюся.
– Та і не треба, я все зроблю сама.
– От і добре, — задоволено тягне, та перевертається на інший бік.
Майже пів дня у мене йде, щоб привести нашу маленьку кімнатку в більш менш задовільний стан.
Принаймні, не так смердить і можна вільно дихати, коли я звільнила її від шару застарілого пилу.
Завтра вирішила, сходити до ближнього маркету, щоб купити нові штори, замість цих ганчірок, та заразом викинути смердючий килимок.
Звичайно, початок самостійного життя я собі не так уявляла. Але дах над головою є, спати є де і на тому спасибі. Сусіди дивні, але думаю якось згодом притремося.
І ми притерлися. Навіть набагато швидше ніж я очікувала. Вже наступного дня зі всіх справ, що я запланувала, мені вдалося тільки викинути килимок і винести пару мішків зі сміттям. На допомогу мені напросився мій новий знайомий Куба, якого виявилося звуть Артем Кубенко. Він і наполіг на тому, що я неодмінно мушу виставитися за новосілля, бо у моєму новому товаристві, серед якого я відучора перебуваю, це як пройти по хрещення. Якщо звісно я хочу налагодити добрі стосунки із сусідами.
Тому, я прийняла нелегке рішення, привітати своїх нових сусідів хлібом, сіллю та горілкою. Звісно сама від горілки я категорично відмовилася, тому що, по життю, людина я не п'юча, але народ не розгубився і запропонував мені легеньке винце. Яким увечері я, так угваздалася, що зранку, коли потрібно було йти на роботу, ледве руки й ноги зібрала. Про голову я взагалі мовчу.
