Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Я була не частим гостем заміської садиби Кочурів.

Батьки Євгена, були нібито якогось дворянського походження, принаймні так всім розповідали. Та не надто заохочували бажання сина спілкуватися з такими простолюдинами як я.

Тому частіше ми зустрічалися і проводили час у мене вдома. У гості до Жені я приходила лише двічі. Коли він сильно захворів на грип і на святкування його вісімнадцятиріччя. Тоді Женя вперше поставив батькам умову, що вже повнолітній і сам вибиратиме кого з гостей запрошувати на своє свято. 

З того часу внутрішнє оздоблення будинку стало ще химернішим і лощеним ніж було до цього. 

Головний зал, куди мене привів Жека, складав той самий ансамбль, що й уся садиба.

Вітальня була обставлена декоративними колекційними меблями з дорогої замшевої оббивки з рослинним орнаментом. Розстелені килими та італійська плитка що зроблена під мармур. Всього було багато і строкато, аж очам боляче дивитися. І звичайно вінцем всієї цієї пишності, була величезна кришталева люстра від бренду Ideal Lux, що небезпечно висіла понад стелею давлячи своїми неймовірними розмірами.

Примружившись від яскравого світла, що наповнив величезну залу, не відразу впізнаю в строкатому розмаїтті знайомі риси облич колишніх колег по спорту.

Це було дійсно приємно за шість років, що я їх не бачила знову зустрітися і згадати минулі роки. Та звісно паралельно дізнатися, що змінилося у їхньому житті після того, як вони покинули танці.

Мене зустріли радісними вигуками й вже за п'ятнадцять хвилин, я була оточена щільною стіною колишніх шкільних товаришів по спорту.

Звичайно, королем цього вечора був Жека. всі захоплювалися його здобутками.

Як виявилося, за словами Жені, за ці шість років він не лише досяг великих успіхів у спорті, а і зумів побудувати собі дивовижну кар'єру, та навіть відкрив прибутковий бізнес в Англії.

І зараз є власником кількох спортивних шкіл. При цьому паралельно допомагає молодим спортсменам просуватися в спорті. Активно займаючись меценатством та благодійністю. Даючи можливість талановитим діткам із не дуже забезпечених сімей, отримувати безплатне навчання, та необхідний інвентар для занять.

"Сама досконалість", - сказала б Мері Поппінс. 

Але це його вихваляння під кінець вечора трохи почало напружувати. І судячи з облич деяких гостей, я не одна була такої думки. Перебуваючи поруч із цим досконалим, у всіх сенсах чоловіком починаєш почуватися убогою нікчемністю.

Вечір добігав кінця, народ почав потихеньку розходитись. А я була дуже щаслива, що мама все-таки вмовила мене піти на цей захід. Та попри легкий осад, від недосяжного ідеалу господаря вечора настрій був на висоті відволікаючи, навіть від ніг що вже гуділи від височенних підборів.

Я взагалі дивувалася, як ще не впала з них ефектно розпластавшись на дорогій мармуровій плитці.

І коли ближче до дванадцятої ночі, останній гість нарешті покинув графську садибу, я, на правах Попелюшки, карета якої ось-ось має перетворитися на гарбуз стрімко вирушила на вихід, щоб втратити свої туфельки вже вдома, зручно задерши на м'який пуф, втомлені ніжки.

Але Жека несподівано перегородив мені шлях до рятувального виходу. Закриваючи прохід, своїми широкими грудьми. Я задерла голову, глянувши в сталеві очі колишнього коханого, розгублено ляскаючи нафарбованими віями.

– А ти це куди зібралася? – хрипить, якось недобре всміхаючись. 

– У сенсі куди, додому звісно.

– Я тебе ще не відпускав, маленька, — робить стрімкий крок до мене. 

– Мені що дозвіл потрібно було запитати перш ніж йти, — стримано видихаю, відчуваючи як до горла починає підкочувати справжнісінька гола лють. 

Він мене за цей вечір, і так своїм нахабством та підвищеною увагою до моєї персони, добряче дістав, а зараз взагалі переходить усі межі.

Побачивши моє роздратоване обличчя чоловік все ж-таки відсторонюється, та награно м'яко посміхається.

– Ні звісно, видно я не дуже правильно висловився. Я хотів сказати що прошу не йди, поки що, залишся зі мною. Адже ми стільки часу не бачилися із тобою, Дарино, — кажучи це чоловік починає небезпечно скорочувати відстань між нами, а його очі почали блищати тим же небезпечним вогнем, що і напередодні. Який так тоді мене насторожив. 

– Жене, дякую за прекрасний вечір, але мені вже справді час йти, — кажучи це, я повільно задкую назад, бажаючи все ж таки відійти на безпечну відстань.

– Це не чесно Дар! - якось істерично вигукує чоловік, театрально хапаючись за голову і сідаючи на край дорогого дивану.

– Що нечесно? - напружено перепитую крадькома кидаючи зацьковані погляди на вхідні двері, бо неймовірно жадала зараз зірватися з місця і скоріше збігти звідси. 

– Це все! – відчайдушно розводить по боках руками. – Я організував весь цей бенкет, тільки заради тебе. Думаєш мені хотілося вислуховувати жалюгідні історії з життя всіх цих невдах, бачити їхні кислі завидливі обличчя. Звісно що ні, я хотів, бачити й чути лише тебе, Дар. Але я знав, що просто так ти не погодишся прийти, бо колись я образив тебе і досі дуже про це шкодую. Тому під виглядом зустрічі колишніх друзів я організував наше з тобою побачення, — говорячи ці слова, чоловік несподівано падає на коліна й обхоплює мої ноги утикаючись обличчям в мій живіт, не даючи можливості відштовхнути його. 

– Женю, пусти, – марно намагаюся визволитися з його міцного захвату. 

– Ти просто дивовижно пахнеш, Дарино, - судомно вдихає носом повітря. – Ти не уявляєш як я за тобою скучив. Коли батьки під загрозою позбавити мене спадщини змусили порвати з тобою всі зв'язки я ледь з глузду не з'їхав, бо я любив тебе, Дарино. По-справжньому, — додає пошепки, пронизливо дивлячись в очі. 

Він все говорив про свої почуття, про те як мріяв про мене всі ці роки, а я стояла ніби паралізована не знаючи куди себе діти. До горла вже підступили сльози, але плакати не виходило, мене ніби в одну мить позбавили всіх почуттів та емоцій примушуючи дивитися на ситуацію наче з боку.