Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Дівчина, підіймає на мене свої неможливі очі, пронизує таким поглядом ніби шукає каверзу у моїх словах. Бачу що не вірить у щирість моїх намірів. Потім змінившись в обличчі, та саркастично вигнувши брову, видає.

– Я подумаю, над твоєю пропозицією.

– Так значить! - зло блищачи очима, грізно проговорюю. – Ще будеш думати? - схопившись на ноги за два кроки долаю відстань, що розділяє нас, та  спритно підхоплюю крихітку на руки, і несу на вулицю поки вона робить марні спроби відбитися.

– Тимофію пусти, куди ти мене несеш?! - верещіть.

– В машину. Якщо ти не згодна стати моєю дружиною, то я тебе вкраду і не відпущу поки не погодишся, — ричу на вушко дівчині, що брикається в моїх руках. Наївна, невже вона думає що зможе від мене відбитися. 

Затягнувши Дар у машину всаджую на пасажирське сидіння та вже звично пристьобую ременями безпеки. Сам, перескочивши через капот, спритно застрибую за кермо зі сторони водія.

– А тепер поїхали кататися, норовливе зайченя, — урочисто промовляю. –  Буду тобі показувати іншу сторону себе, маю надію більш привабливу для тебе, — подивившись на дівчину звабливо граю бровами. 

– І чим ти збираєшся мене приваблювати, голим я тебе вже бачила, — награно байдуже пирхає, та закочує очі. 

– Фе, яка ти стала розпусна, мабуть, я погано на тебе впливаю. Я мав ну вазі свою душу, а не тіло. Хоч його можу показати хоч зараз, яка саме частина тебе цікавить? – криво всміхаюся. 

– І це я розпусна? - гнівно блищить на мене очиськами. – Та ти тільки про свої принади постійно і говориш.

– Я не проти, поговорімо про твої, — відверто кладу дівчині на коліно долоню. – Мені все в тобі подобається. Починати перераховувати?

– Ні, — спалахнувши, випалює маленька. – Краще поїхали вже, раз вирішив покатати, так катай.

– Як накажеш, моя красуня. Є у вас тут якесь особливе місце куди б тобі зараз хотілося поїхати? 

– Так! - задумливо тягне Дарина. – А поїхали на Чорний став, там є таке місце дуже затишне і гарне. Я коли була маленька, часто туди збігала, якщо мене щось турбувало і хотілося побути на самоті, — не дивлячись га мене тихо промовляє. 

– А зараз тобі погано? - уважно заглядаю коханій у вічі.

– Ні, — хрипко видихає. — Не думала що скажу таке, але завдяки тобі, стало набагато легше, — пронизує мене відвертим поглядом, від якого моє серце починає частіше битися. Біс, я наче хлопчисько готовий на стіну лізти від радості, бо вона зараз зізналася що я їй потрібен. І я розумію, що завжди хочу бачити на її гарному личку, таку мрійливу усмішку і цей лагідний блиск в очах.

Не втримавшись, усміхаюся коханій у відповідь чим викликаю в неї новий прилив збентеження. Дарина остаточно знітившись опускає погляд, залившись ніжним рум'янцем.

Як же хочеться зараз обійняти її притиснувши до грудей і ніколи не відпускати. Ніколи не думав що в моїй душі може бути до когось стільки ніжності й пристрасті водночас. 

***

– Тут поверни на право, а наприкінці цієї вулиці, за старим покинутим будинком, буде дорога до ставка.

Ми виїхали на ґрунтову дорогу, що була сильно збита вибоїнами. Нас трохи хитало, та мій джип добре витримував навантаження. Так ми їхали доки дорога не закінчилася і ми не виїхали на піщаний берег невеличкого ставка.

У світлі місяця, що віддзеркалювався у воді, на фоні темної хащі лісу це місце здавалося казковим. Уздовж піщаного берега росли плакучі верби, що низько нахилившись до води плюскали у ній свої гіллясті коси. 

Я заглушив мотор і вимкнув фари, щоб ми могли краще роздивитися це неймовірне місце. 

Світла місяця та зірок що вже з’явилися на небі було достатньо, щоб помилуватися видом що відкривається на Чорний став. Але зараз, мене цікавила не ця неймовірна, заворожлива природа, цього місця, а кохана та жадана жінка. Коли вона сидить від мене на відстані витягнутої руки, думати я можу тільки про тепло її ніжної шкіри смак її медових губ, шовк її волосся. Я поряд із нею повільно сходжу з розуму, бо дихати без неї вже не міг. 

Повільно розвертаюся обличчям до Дарини та деякий час мовчки спостерігаю за тим, як заворожливо кохана дивиться на темну дзеркальну воду ставка. Вона звісно знає що я на неї дивлюся, та навмисно удає що не помічає цього. Та я все одно відчував легке напруження, що відходило від дівчини. 

– Тільки не кажи, що і досі боїшся мене, — хрипко промовляю, повільно простягаючи долоню до її обличчя, щоб прибрати білявий локон, що вибився з її зачіски, та не втримавшись злегка торкаюся ніжної шкіри, змушуючи Дар нарешті привернути до себе увагу. 

– Звісно що ні,- тихо промовляє повільно переводячи на мене погляд своїх неймовірно гарних очей, що палають у світлі місяця. 

– Чому тоді відмовила, — нахиляю голову набік, і мій погляд мимоволі ковзає від блакитних очей коханої до звабливих губ, які вона зараз же підтискає. 

– Я не відмовила, а сказала, що подумаю, — переходить на шепіт і застигає коли моя рука ковзає їй на шию, щоб торкнутися і там теплої шкіри. Бог мій, як мені хочеться зараз її поцілувати, до ломоти, до болю, та я тримаю себе у руках, бо як завжди боюся налякати, споло́хати мою маленьку пташку. Таку тендітну, та водночас таку вперту. Пекло, і випало ж мені закохатися в цю норовливицю до безтями.

– А скільки будеш думати? - нахиляюся нижче до дівчини, та легко веду пальцями вздовж тонкої шкіри, на якій одразу з'являються мурахи. Хочеться щасливо всміхнутися від того як реагує на мої дотики крихітка, та зараз мені не до цього, зараз я хочу відповідей від неї та поцілунків. Гарячих пристрасних, таких які може подарувати тільки вона.

– Я не можу однозначно відповісти тобі на це питання, — теж дивлячись мені на губи, тихо відповідає. – Мені здається ми занадто поспішаємо, тобто ти занадто поспішаєш. Можливо нам потрібно деякий час дійсно позустрічатися, краще впізнати один одного. 

– Можливо, — хриплю, нахиляючись ще ближче до моєї звабниці, судомно вдихаю аромат її волосся, і завмираю стримуючи свої інстинкти, що поряд із Дариною одразу божеволіють.