Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Як я й очікував Дар не змушує себе довго чекати, та через хвилин десять з’являється на кухні, де я звісно її й чекав. 

Дівчина переодягалась у потерті сині джинси та просту лляну футболку. На плечі накинула джинсову куртку явно маючи намір мене провести до воріт. У цьому образі вона виглядала такою милою і домашньою, що я ледь стримався, щоб не схопити дівчину в обійми. Так кортіло вдихнути її солодкий аромат, відчути тепло її тіла. Біс, я навіть зараз її безтями хочу, завжди. 

– Навіщо ти приїхав, – застигши на безпечній відстані від мене, та войовничо схрестивши на грудях руки, награно байдуже промовляє. Хоч я бачу як починають червоніти її щічки. 

– І тобі привіт, крихітко, — криво всміхаюся, теж не рухаючись, бо боюся сполошити. Граємося у недоторканність, то добре я підіграю. – Як пройшов вечір із колишнім другом, добре повеселилася?

– Ти глухий чи що, здається я завдала питання? – підтискає пухкі рожеві губки та супить брови. Так мило. Трясця коли вона сердиться я ще більше хочу затиснути її десь у кутку щоб смачно за цілувати щічки, що вже стали червоніти від обурення. А потім… м-м-м. Що б я зробив із нею потім... Від цієї думки я відчуваю як мене починає накривати шаленим збудженням. 

– Скучив за тобою, захотів побачитись, — хрипко відповідаю відверто пожираючи дівчину очима. – Ось цікаво було побачити як ти живеш, ти ж скритна, не підпускаєш до себе близько, а мене це якось перестало влаштовувати. Все-таки ми із тобою вже вдруге займалися коханням, а це вже я вважаю, не якийсь там випадковий трах, а справжні відносини, — голос мій звучав спокійно, та в душі бушувала справжня буря з почуттів. Хотілося зірвавшись з місця, схопити маленьку й притиснути до себе. Здерти з неї цю тонку футболку під якою явно не було бюстика, припасти до ніжних чуттєвих грудей, зацілувати рожеві солодкі губки.

Маленька знітившись все ж таки не витримує та опускає погляд під моїм пронизливим, явно зніяковівши. Та дарма, я і кроку не зроблю без її дозволу.

Від її цієї невинної дії, у штанах небезпечно смикнувся член, а пекуче бажання обпалило жили, розливаючись по крові розпеченим залізом, нагадуючи мені, як я сильно хочу цю дівчину. І те, що я ще не накинувся на неї та не вклав на кухонний стіл, було тимчасово. І те що ми в будинку не самі, мене б не зупинило. 

Не витримавши я повільно підвожусь і роблю кілька кроків наближаючись до неї, та уважно спостерігаю за її реакцією. Не відразу та все-таки, виставляє руку вперед у попереджувальному жесті.

– Не треба Тимофію, мама вдома, і я… я цього зараз не хочу, — несміливо піднявши на мене погляд, хрипко промовляє. 

– Що не треба? – зробивши ще один крок, нахиляю голову набік. – Я поки що нічого не роблю, тільки хочу підійти до тебе ближче, чи це теж заборонено. 

– Ні звісно, — розгублено трясе головою. – Та ти так на мене дивишся, що….

– Що? - пошепки перепитую. 

– Ти мене бентежиш.

– Як саме? - підійшовши майже впритул, та притиснувши крихітку до кухонного фартуха нахиляючись ближче промовляю їй на вушко.

Та викрутившись, Дар різко вивертається та опиняється на протилежному боці невеличкої кухні.

– Ти заговорюєш мені зуби, — обурено видихає. – Скажи навіщо ти наплів мамі, що ми із тобою зустрічаємось?

– Чому це наплів, а хіба це не так? - здивовано підводжу брову.

– Не так. Ти ж мені навіть цього не пропонував, — якось ображено тягне. 

– Я зараз пропоную. Люба Дарино, ти станеш моєю дівчиною? - театрально стаю перед здивованою крихіткою на одне коліно.

Схаменувшись та відійшовши від шоку Дар закочує очі стримуючи посмішку.

– Так пропозицію роблять, а не зустрічатись пропонують, — всміхаючись проговорює. 

– Хочеш, я зараз тобі й пропозицію зроблю. Щоправда, обручки у мене з собою немає та це й неважливо, її я можу купити хоч завтра. 

– А що це ви Тимофію Сергійовичу, до дівчини з пропозицією і без кільця приїхали, — поставивши руки в боки, награно виговорює мене Дарина. 

І тут мені зубки показує, маленьке чортеня. 

– Від шльопати б тебе по м'якому місцю добре б було, – хрипко промовляю, бо вже уявляю як торкаюся долонями її м'якої дупки. – Чому без обручки кажеш, так зараз організуємо.

Одним стрімким рух опиняюся біля холодильника, відкривши дверцята, витягаю звідти залізну банку з Кока-Колою. Відриваю від неї залізне колечко щасливо повертаюся до дівчини.

Вона аж блідне і злякано витріщає очі спочатку на колечко в потім на мене.

– А ти що думала я жартую? - широко посміхаюся. – А завтра буде справжня обручка якщо звісно ти відповіси згодою на мою пропозицію.

Сказавши це, знову стаю на одне коліно.

– Зачепа Данина Олександрівна, чи згодна ти стати моєю дружиною?