Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі
– У сенсі, придбала! Навіщо мам? у мене і так цих суконь повна шафа. Та і я хотіла одягнути щось зручніше.
– Це не якась там звичайна тобі сукня, а вироб мистецтва, з останньої літньої колекції від LOUIS VUITTON.
– Що?! Мама навіщо таке дороге вбрання на зустріч колишніх навіть не друзів! – обурено вигукую. – Я не хочу виглядати там наче біла ворона.
– По перше навпаки, ти будеш відповідати цьому заходу повною мірою. Та і мені для щастя своєї донечки нічого не шкода, — ця інтриганка розпливається у хитрій усмішці. - А тепер, давай у душ і швиденько збиратися. Зачіску я сама тобі зроблю.
Я неохоче сповзаю з затишного насидженого місця, і повільно плетуся туди, куди мене тільки що відправили.
За годину я була вже готова і при повному параді.
Легка сукня з натурального шовку та органзи, легкою хмаринкою огортає мою струнку фігуру. Тканина була гарного бірюзового відтінку, що вигідно підкреслював мої блакитні очі та світлу шкіру.
Моє густе волосся, мама заплела в складну широку косу, що була виведена на один бік, спадаючи шовковим білявим каскадом донизу. Легкий, майже непомітний макіяж і туфлі на довжелезній шпильці, взувши які, я навіть злегка похитнулася. Ну не звикла я в такому взутті ходити, легкі кроси були б набагато зручнішими. Та на жаль вони навряд чи підійдуть до такого вишуканого вбрання.
Жека жив недалеко від нас, та на своїй височенній шпильці яку придбала мені турботлива матуся я не була здатна і трьох кроків зробити запоріг. Тому поспостерігавши за моїми марними спробами зобразити модельну ходу, мама зголосилася підвести мене прямо до воріт особняка в якому і жив Женя. За що я була їй дуже вдячна. Та лише за це. Бо якби не її надмірна турбота, я б вдяглася більш зручніше, або взагалі провела вечір приємніше.
Не встигли ми під'їхати й вийти з машини, як сам господар будинку і за сумісництвом організатор пишного банкету вийшов нас зустрічати.
Жека, за той час поки ми із ним не бачилися помітно змужнів і став ще гарнішим ніж завжди. Перетворившись на статного, мужнього впевненого в собі чоловіка. Тільки погляд майже сталевих очей, буквально заморожував пронизуючи наскрізь якимсь надмірним холодом.
Чоловік побачивши мене розсипається компліментами, та усміхнувшись несподівано захоплює мене у свої сильні задушливі обійми. Я дозволила йому мене обійняти, сама лише злегка ковзнувши долонями по потужній спині.
В ньому відчувалася сила і міць, роки тренувань дали плоди, витесавши з його тіла ідеальну скульптуру, грецького бога. І це я могла відчути через тонку лляну тканину сорочки лиш злегка торкнувшись його спини.
– Ти неймовірно виглядаєш, Дарино. Стала ще привабливіше, та помітно подорослішала, перетворившись з милого дівча з ангельським личком на справжню богиню, — хрипко промовляє відпускаючи мене зі своїх обіймів злегка відсторонившись і уважно розглядаючи мою фігуру у як я вважала занадто відвертому платті.
На той момент мені ніби здалося, що в його сталевих очах спалахує недобрий вогник жадання, але чоловік миттєво опустив погляд ховаючи від мене свої думки. Втім як завжди. Залишаючи мене з неприємним передчуттям від нашої першої за довгі роки зустрічі. І це ще раз утверджує мене в тому, що не потрібно було погоджуватися на цю зустріч і йти мамі на поступки.
– Ти теж маєш дуже гарний вигляд, — оглядаючи його струнке тіло бентежно обхоплюю себе за плечі, що прикриває в лише напівпрозорий шовк сукні, тихо промовляю.
– Я дуже радий що не зіпсував таких очікувань, — холодно всміхається Женя.
– Та не було ніяких очікувань, — ніяково знизую плечима. – Ти запросив я прийшла, ось і все.
– Не верзи дурниць, Дарино, – якось занадто роздратовано промовляє Євген. – Навіщо зараз брехати й мені й тим паче собі, я знаю що ти так само як і я чекала на цю зустріч.
– Відверто кажучи це не зовсім так…, - роблю спробу одразу розставити всі крапки над "ї", та повідомити колишньому другу що я вже давно нічого до нього не відчуваю і навіть зовсім забула про його існування якби не мама, та мені не дають.
– Досить порожніх відмовок, — чоловік майже силоміць хапає мене під лікоть та тягне в глиб будинку. – Пішли краще в дім, всі вже давно тебе зачекалися.
– Хто всі? — скидаю на Женю розгублений погляд.
– Побачиш, — хижо всміхається чоловік.
