Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

У цей момент я чітко усвідомила, що мені не зовсім шкода того, як все сталося. Бо все було так, як мало бути й дороги назад немає. А цей чоловік, що колись був моїм рідним та відданим Женькою, нічого спільного з ним вже не має. Він інший, я інша і ворушити минуле в мене бажання нема.

– Женю, — трохи відсторонившись намагаюся звільнити ноги з міцних чоловічих лещат. – Пусти мене, будь ласка, мені потрібно додому, мама буде хвилюватися.

Чоловік різко підіймає голову і погляд сталевих очей несподівано обдає мене таким холодом, що мене аж пересмикнуло, а по шкірі повзе колючий озноб.

– Мені начхати, хто там тебе чекає! - несподівано голосно вигукує чоловік, різко схоплюючись на ноги хапаючи мене за плечі, близько притягує мене до свого обличчя. – Я чекав набагато довше, — шипить мені в губи обдаючи терпким запахом алкоголю.

І не встигаю я схаменутися, як потрапляю в капкан чіпких обіймів, колишнього друга, а мої губи обпікає гарячим вимогливим поцілунком. Ще секунда і вологий язик із силою проникає мені в рота, розчіплюючи зуби і я відчуваю гіркий присмак віскі.

Мене мало не верне, і я починаю щосили мотати головою, в надії перервати контакт наших губ. І о диво, він відпускає мене. Сірі очі й досі метають сталь, та на губах грає крива усмішка.

– Що таке Дар, тобі щось не подобається може я недостатньо заможний для тебе, недостатньо відомий. Але повір я чудовий коханець і я маю намір довести це тобі прямо зараз.

– Жене, я прошу тебе, не треба. Давай не будемо паплюжити таким грубим способом спогади про наше світле минуле, — благанно дивлюся на чоловіка. 

– Але чому ж грубим, – криво всміхається Женя. – Я буду дуже ніжним, обіцяю, — за цих слів чоловік міцно стискає мою ліву сідницю. 

Пекло. 

– Повір я ні краплі не сумніваюся у твоїх здібностях, — вся стиснувшись, злякано шепочу. – Тільки давай, ти їх випробовуватимеш на інших дівчатах.

– Значить, так ти заговорила, – змінює посмішку на гримасу люті. – Маленька моя виросла і відростила собі зубки. А, пригадую, хтось проходу мені не давав, кидаючи закохані погляди, — нахиляє голову набік. 

– Це було давно і правильно ти помітив я вже виросла і давно перехворіла тобою, тому пробач мені дійсно треба йти.

– Але я не перехворів, — низько опустивши підборіддя хрипко ричить. – Дар, відколи ми розлучилися, не одна дівчина не змогла зрівнятися з тобою, ти була моїм ангелом, світлим промінцем, а зараз, коли я нарешті став на ноги та батьки не можуть вплинути на мій вибір, ти мене відштовхуєш? Ти добре подумала Дарино? - починає говорити голосніше, майже кричачи. – Ти й уявити не можеш, скільки жінок мріють бути на твоєму місці!

– Нехай вони й будуть на моєму місці, а я якось і так, - хрипко бормочу собі під носа. 

– Ну добре я розумію що моя пропозиція була для тебе несподіванкою тому готовий дати тобі останній шанс, — напружено ричить. – Тут я буду ще місяць за цей час, я сподіваюся, ти все добре обміркуєш і ухвалиш правильне рішення яке всіх влаштує, — несподівано проводить долонею по моєму волоссю, та накрутивши косу на кулак закидає мою голову назад.

– Не думаю, що мені потрібен час, — забувши від страху як дихати, шепочу. – Я вже все вирішила.

– Але все ж таки, я наполягаю, — холодно карбує, та повільно відпускає моє волосся, даючи можливість видихнути з полегшенням. 

– Ну ти й сволота, Жеко, — нарешті відчувши свободу обурено вигукую. 

Та різко розвернувшись на підборах вилетівши на вулицю голосно грюкаю дверима. 

Вже на порозі, досі не вірячи тому, що все-таки вийшла з цього будинку необережно зачіпаючись ногою за ногу не втримавшись на високій шпильці падаю на попу. Швидко скинувши злощасні туфлі, не гаючись ні хвилини кулею вилітаю з території садиби ніби попелюшка. Тільки принци нині, якісь злі пішли.

Поки бігла, думала що серце вистрибне з грудей, а сльози, що підступили вирвалися і текли по моїх щоках, солоним потоком.

Добігши до свого двору, зупинилася, щоб перевести дух і перевести себе в порядок. Я знала, що мама чекатиме на моє повернення і ще не спатиме, а мені б не хотілося зараз розповідати їй про те, що сталося в Женіному особняку. Може якось потім… коли не будь, адже вона була такої доброї думки про Женю.

Поправивши зачіску і підтерши туш що розтеклася тихенько, навшпиньки входжу до вітальні. Та коли виходжу на світ, що горів у кухні в прямому розумінні фігію. Я навіть чую, як клацає моя щелепа від картини, що постала переді мною.

За столом поряд з моєю мамою сидить і мирно попиває собі чайок ніхто інший як Темний, своєю власною зухвалою персоною.

– А ось Дарина, бачите Тимофію, з нею все гаразд, а ви хвилювалися, - хитро всміхається мені мама. 

– Що ти тут робиш? - ледь стримуючи обурення зло блискаючи очима шиплю на чоловіка. 

– Чай п'ю, ніби не бачиш, - потискає могутніми плечима. – І у дуже приємній компанії, – незворушно відрізає цей хам.

– Дарино дитино, ну не сердься на нього. Тимофій турбувався, бо в тебе був відключено телефон, от і приїхав переконатись, що з тобою все гаразд. До речі я теж тобі дзвонила, подивися, може він в тебе сів?

Я роздратовано дістаю з сумочки телефон і дійсно бачу що мій апарат безсовісно здох.

– І взагалі то, це я мушу на тебе ображатись, - награно ображено продовжує говорити мама. – Чому я досі не в курсі, що в тебе з'явився хлопець, та ще й такий гарний, - з усмішкою дивиться на задоволеного собою Темного.

Ух, так і вбила б на місці цього зухвалого нахабу. 

– Який ще хлопець, - розгублено перепитую, бо свідомість взагалі відмовлялася, хоч щось розуміти з того що зараз відбувається.