Серце з попелу - Тейлор Грін

Повірити в те, що Дем отак просто дозволив мені нахабно цапнути його за руку та вести за собою, було настільки важко, що я кожні декілька кроків спантеличено опускала погляд, щоб переконатися, - мої пальці все ще тримають його розслаблений широкий зап’ясток. Знати б ще, куди я веду цього колишнього графа Дракулу… І як спекатися його разом із дурнуватою ідеєю - бесідувати бесіди з Барбарисом. Це ж додумався до такого! Я собі уявляю пику немічного, коли до нього раптом підвалить пошрамований похмурий тип і скаже щось типу: “Не відпускай сестричку на вечірку, там небезпечний маніяк на ім’я Валентин”. Якщо Борисик вже після цього не гепнеться без свідомості, то, прикинувши в голові рівень небезпечності Валика проти загрозливого з вигляду Дема, віддасть перевагу першому. 

Взагалі, за цим цікаво було б поспостерігати, однак є дуже великий шанс, що недалекий братик розповість про цю розмову своїм друзям, і Валик таки щось запідозрить. А таке мені зовсім не на руку. 

Звернувши на сходову клітку, я винирнула з думок, щоб оцінити обстановку та переконатися, що жодного члена Золотого братства не видно і не чути в цій частині університету. А тоді відпустила руку Загродського та розвернулася, складаючи руки на грудях. 

— Я подумала над твоєю пропозицією ще раз, — збрехала, навіть не кліпнувши. — І вирішила… 

Взагалі-то, ні чорта я не вирішила, і судячи з іронічно піднятої брови Деменція, він теж цьому не надто натхненно вірив. 

— І що ж ти… вирішила? — спитав.

Кутик його губ смикнувся, коли я, намагаючись виграти трохи часу, нервово обсмикнула блузку. Помітивши це, спохмурніла.

— Я не піду на ту бісову вечірку, якщо ти зараз же вигадаєш кращий план перевірити клуб найближчим часом.

І майже переможно задерла підборіддя, знаючи, що потрапила у слабке місце. Бо плану у нього ніякого бути не може. Не може ж?

Але Дем на це лиш кивнув і, помітивши моє спантеличення, всміхнувся. 

— Це зробить Кір, — відповів упевнено. — Він буде завтра там, і все огляне. 

Закотити очі захотілося настільки сильно, що я ледве себе стримала. Його Кір лед у штанці не наробив, побачивши мене в “Золотому” гаражі. Якби я тоді не бовкнула про те, що ми ніби-то разом на англійську ходимо, шпигуна б уже розіп’яли вороги. А Дем хоче, щоб той непомітно облазив усі службові приміщення, та ще й не привернув до себе зайвої уваги? Ха! Охоче вірю.

Проте зараз мені потрібно було переконати Дема в зворотньому, аби лиш заспокоївся і не заважав мені. Тож я лиш обережно поцікавилася:

— Ти впевнений, що Кір із цим впорається?

— Він уже декілька місяців шпигує для мене, тож так, він не підведе. 

Його впевненість здивувала. Загродський не видавався мені наївним чи недалеким, тому його слова навіть мене змусили засумніватися, а чи не поспішаю з висновками я щодо Кирила. Може він насправді занадто чудовий шпигун, щоб обвести навколо пальця не лише Валика, а й мене.

— Добре, — зрештою зітхнула, здаючись. — Кір то Кір. Прикинуся завтра хворою і залишуся вдома.

Очі Дема на мить примружилися, і він хитнув головою. 

— Не вірю, — фиркнув. — Скинеш відео в реальному часі на номер з візитки.

— Ще чого! — невдоволено вигукнула.

Спочатку прикидався графом Дракулою, а тепер зображає бойфренда аб’юзера. Ти глянь, яка багатогранна особистість! 

— Або я приїду і заберу тебе на час вечірки в маєток, — витримавши мій гнівний погляд, спокійно попередив.

Бій поглядами тривав недовго. У коридорах пролунав деренчливий дзвінок, сповіщаючи про завершення великої перерви, а це означало, що спекатися набридливого Загродського потрібно було якнайшвидше. 

— Буде тобі відео, — глипаючи з-під лоба, прошипіла. — Задоволений? А тепер забирайся, доки тебе ніхто не побачив…

Всміхнувшись краєчком губ, Дем зробив крок назустріч, змушуючи моє серце знову схвильовано затріпотіти. Але, наблизившись, лиш обійшов і швидко зник на сходах, залишивши по собі стійкий аромат прюноли і розчарування.

***

До мого й без того хиткого плану, як не попастися Валику на вечірці, додався ще й відео-звіт перед Деменцієм, чорти б їх обох ухопили! І проігнорувати не вдасться, бо ще справді відвезе в свій вампірський маєток, а звідти вибиратися та добиратися назад - надто довго. 

Зла, голодна та спрагла до помсти, лекцію з менеджменту я майже повністю пропустила повз вуха, а замість конспекту малювалися лише похмурі карі очі та птахів з розправленими крилами на полях. Зрештою, закривши блокнот, підперла кулаком голову та віддалася на поталу сумним думкам.

А субота тим часом невпинно наближалася. Про що не припиняло нагадувати все навколо. Яскраві плакати в холі, брошурки, які всім роздавали в коридорі поплічники Валентина, розмови то тут, то там лише про “Гестію” і те, що туди впустять не тільки мажорів, а й усіх, хто буде з ними “плюс один”. Тому дівчата чепурилися, як тільки на горизонті з’являлася золота компашка, хлопці напинали груди та ледь не мірялися біцепсами перед місцевими принцесами, і це було схоже на якийсь сюрреалістичний нічний кошмар.

Я вже майже дісталася виходу, в надії, що таки вдасться взяти собі кави з круасаном перед останньою парою, коли на мене раптом хтось налетів, ледь не збивши з ніг. 

 — Ой, пробач, — з широченною посмішкою вимовив білявий хлопець, підхоплюючи мою сумку, що звалилася з плеча. — Не забилася?

Закліпавши, повільно похитала головою, не розуміючи, з чого це раптом така люб’язність в нашому темному царстві. 

— Я - Женя, — простягаючи мені правицю, ще ширше всміхнувся. 

— Ем–м…

Але відповісти я не встигла, бо на моє плече раптом лягла чиясь рука. 

— Здриснув, Женя, — різко пролунало над вухом, і я скосила погляд на злого Валика. 

А цей яким боком тут опинився? Не університет, а чорна діра… 

Побачивши, що білявчика й слід простиг, зітхнула і різко відвела лікоть, штрикнувши нахабного Яворського під ребро. Але той, відпустивши мене, йти геть не поспішав, на превеликий жаль.