Уїкенд на Південному березі - Мерль Робер

Вони вже полетіли на сідало.

Майя перехилився через борт і глянув на млинове колесо, що здіймало пекельний шум, збиваючи білу піну.

— Судно робить не більше шести вузлів, — мовив томмі з дівочим обличчям.

Майя тиснув рятувальний пояс. Він хотів скинути його й пошпурити хтозна-куди, але потім передумав і тільки трохи попустив мотузок.

Знову зацокотів кулемет.

Повітря розпанахав знайомий пронизливий свист. Майя знову впав долілиць.

Свист наростав з шаленою швидкістю.

Майя здавалось, що на нього по невидимих рейках летить експрес.

— Мимо! — сказав Аткінс.

Хтось на палубі грав на губній гармонії.

— Цікаво, чому вони не летять на есмінець? — вигукнув хтось поруч Майя.

Це був томмі з дівочим лицем. Його спідня губа злегка тремтіла.

— Бо ми — більша мішень, — відповів Аткінс.

Кулемети замовкли.

Тиша, що запала, здавалася якоюсь неприродною.

і знов до вух Майя долинув різкий, пронизливий звук гармонії.

— О боже! — мовив Аткінс.

Майя перехилився через поруччя. Млинове колесо зупинилось. Ту ж мить почувся брязкіт ланцюга, що розмотувався.

Аткінс повернувся до Майя і глянув йому в вічі.

— Приїхали.

— Троє юнкерсів, що лишились, можуть і не влучити.

— Ні, вони неодмінно влучать, — відказав Аткінс.

— Скоро смеркне.

— Байдуже, — заперечив Аткінс, — вони вдарять раніше.

— Якщо ж не влучать…

Троє юнкерсів, три піке, три бомби при кожному піке… Судно стояло нерухомо. Аткінс мав рацію: подорож скінчилася.

Юнкерси в небі, здавалось, не поспішали. Вони знов почали кружляти. І знов зататакали кулемети. Цього разу Майя не ліг, а тільки сів, притулившись спиною до поруччя, і дивився на людей довкола себе, що будь-якої хвилини могли загинути. Він розглядав їх з цікавістю, ніби сам не належав до них. Вони нічого не робили для свого порятунку. Вони чекали. Чекали понуро, терпляче. В цьому чеканні була не покірність долі, а мужність, сила волі.

Майя відчув на собі чийсь погляд. Це дивився томмі з дівочим обличчям: великі чорні очі втупились у нього з боязким, тривожним виразом. По його витонченому обличчю перебігав нервовий дрож.

— Мимо!

Але в голосі Аткінса не було жодної нотки задоволення. Він казав це так, наче констатував результат на спортивних змаганнях.

— Лишилося ще два.

— Так, усього два, — мовив Аткінс. І сів поруч з Майя. — Двох, сер, теж цілком вистачить.

Майя простяг йому портсигар.

— Сигарету смертникові.

Він неквапливо пояснив Аткінсу, що в Франції перед стратою засудженому давали сигарету й склянку рому. В горлі у нього трохи пересохло, але він був цілком спокійний.

— Склянку рому? — перепитав Аткінс. — Гадаю, що бідоласі вона ставала у великій пригоді.

"Чому я такий спокійний? — подумав Майя. — Просто аж дивно. Ідіот нещасний. Вплутався в цю брудну "героїчну епопею", і саме тепер! Що з того, що ти покажеш себе героєм або боягузом? І в чиїх очах?"

— В Англії такого звичаю немає, — сказав Аткінс. — Французи в цьому відношенні гуманніші за нас.

Юнкерси тим часом далі кружляли в них над головою.

— А найгуманніше, — мовив Майя, — це нікого не вбивати.

Аткінс кілька разів кивнув головою.

— Yes, sir! — сказав він. — Yes, sir!

Він вимовив ці слова з такою пристрастю, що Майя пильно подивився йому в вічі.

Спадав вечір, світлий червневий вечір.

Майя підвівся і, в котрий уже раз, подивився на берег. Він був так близько! Зараз берег був для всіх уособленням безпеки й життя. Майя перехилився через поручні й прикинув на око відстань до води. Йому доводилось не раз стрибати й з більшої висоти. Хто забороняє йому зараз зняти чоботи, кинутись у воду, допливти до берега, втекти з цієї плавучої домовини? Це ж дуже просто: досить тільки обернутись до Аткінса, попросити, щоб той допоміг зняти чоботи, сказати йому "бувай" і стрибнути. Та Майя раптом зрозумів, що він цього не зробить, що, врешті, так і не зважиться на цей вчинок, що він взагалі не хоче тікати звідси. Нема чого картати себе, намагатись нагнати на себе страх. Він зостанеться тут і чекатиме.

Майя підняв очі й подивився на юнкерсів, що кружляли в чистім червневім небі. Аткінс простежив за його поглядом.

— Розтягують задоволення, — зауважив Майя, інстинктивно стишивши голос, — на палубі запала глибока тиша. — Ходімо трохи ближче до корми, — запропонував він.

Аткінс здивовано глянув на нього, але нічого не спитав. Вони почали пробиратись крізь натовп. Кілька томмі обернулися й з цікавістю подивились на форму Майя. Раптом той самий владний голос, який уже лунав на палубі, розітнув тишу:

— Лягай!!!

Та цього разу маса хакі навіть не ворухнулася, не вимовила й слова.

— Лягай! — повторив голос, голос людини; що звикла командувати, звикла, щоб її слухались. Але зараз він був сміховинно слабкий і потонув у тиші. Минуло кілька секунд, потім пролунав той самий наказ; на цей раз його супроводжувала лайка.

Майя всміхнувся. Зараз уже було не до наказів.

— Хай собі лається! — сказав, обертаючись, Аткінс.

Він також усміхався. Обидва сперлися на поруччя. Аткінс нахилився до Майя.

Тишу раптом порушили кулеметні черги. Ще ніколи життя не здавалось Майя таким беззахисним, як тепер. "Невже я зараз помру?" — подумав він і пригадав свій переляк пополудні. Тепер він уже зовсім не боявся. Тільки був надто здивований.

Свист літака, що пішов у піке, був такий сильний, що заглушив його голос. Літак летів на них з шаленою швидкістю. "Яке це безглуздя, — подумав Майя. — Все це страшенне безглуздя". Ту ж мить якась сила кинула його вперед, на Аткінса. Аткінс схопив його, потримав пару секунд, потім утратив рівновагу сам, і обидва покотились по палубі. Майя вчепився за металевий прут під поруччям. Але відразу випустив його. На нього впало двоє томмі. Він закричав.

— Here, sir , — озвався Аткінс.

Майя відчув, що його хтось підняв за плечі й поставив на ноги. Це був Аткінс.

— Ви поранені? — спитав по-французькому Майя.

Аткінс не дивився на нього. Його обличчя, повернуте до корми, було осяяне пурпуровими відблисками і здавалось божевільним. Він поворушив губами, але слів Майя не почув. Все заглушив несамовитий галас. Майя обернувся. Над носом судна здіймались язики полум'я.

Вогонь був такий яскравий, що Майя заплющив очі. Ту ж мить він мало не втратив рівновагу і впав Аткінсові на груди.

— Нас розчавлять, — мовив Аткінс. — Всі тікають на корму.

Довкола них збився великий натовп, обох їх неначе хто підняв у повітря. Обличчя осявала заграва, обвівав гарячий вітер. Майя закинув голову й спробував дихнути повітря.

Коли він опритомнів, йому здалося, що він лежить на спині, а лице йому приємно обвіває свіжий вітрець. Розплющив очі. Довкола метушились червонуваті постаті. Він з подивом усвідомив, що стоїть, і зрозумів, що натовп збився навколо нього щільною масою і не дав йому впасти. Він знову заплющив очі, і йому раптом страшенно захотілося спати. Ту ж мить він відчув, що його хтось б'є по щоках. Розплющив очі. Перед ним знову з'явилося Аткінсове обличчя, воно, здавалось, випливло з густого туману.

— Вам краще, сер?

— Краще, Аткінсе.

Тепер уже тиснули трохи менше. Якби ще бодай на хвилинку стих цей несамовитий галас! А вогонь потроху поширювався. Високе полум'я чітко вимальовувалось на тлі вечірнього неба. Часом вітер загрозливо нахиляв його в їхній бік, і вони відчували його задушливий подих на своїх обличчях, неначе до них наближалась паща велетенської потвори.

— Ви відчуваєте під ногами палубу, сер?

— Так, — відповів Майя, — стою ніби твердо.

"Що з Габеєм? Адже він пішов на ніс", — раптом подумав він.

— Треба дістатись до поручнів.

— Навіщо?

— Щоб стрибнути у воду.

— Стрибнути у воду? — перепитав Аткінс, стишивши голос.

Більше він нічого не спитав і почав пробивати собі плечем дорогу. На превеликий подив Майя, натовп слухняно розступався. Незабаром він торкнувся пальцями поручнів. Але одразу ж відсмикнув їх: поручні були гарячі.

— Онде ж берег! — вигукнув Майя.

Берег був зовсім близько, щонайбільше

за сто метрів. Вибух бомби, мабуть, обірвав якірний ланцюг, і судно попливло. Воно сіло на мілину майже навпроти Сана. А вдалині, ліворуч, на брейдюнському пляжі, Майя помітив колони томмі. Евакуація тривала.

Майя перегнувся через поручні. В нього запаморочилося в голові. Море було тихе, блищало, мов сталевий щит.

— Тут надто мілко, щоб стрибати.

— Зовсім ні, — жваво відповів Майя. — Я стрибну перший.

Аткінс зблід.

— Я не вмію плавати, — мовив він хрипким голосом.

— Ну то й що? На вас же рятувальний пояс. З ним не потонете. Чуєте? Не потонете! — повторив він.

Аткінс мовчав.

— Я стрибну, Аткінсе, а ви стрибайте слідом за мною.

— Я не вмію плавати, — вперто повторив Аткінс.

— О боже! Я ж вам кажу, не бійтеся!

Запала мовчанка; Майя бачив, що Аткінс відчайдушно бореться з собою. Раптом вітер жбурнув на них вихор іскор. Зіп'явшись навшпиньки, Майя побачив, що полум'я охоплює вже місток. Спека була нестерпна, він відчував, що втрачає останні сили. Поклав руку на поручні, але тут же відсмикнув її, мало не закричавши від болю. Поручні були розпечені.

— Поспішаймо.

— Я краще зостанусь тут, — відказав Аткінс.

На обличчі його застиг якийсь тупий вираз. Майя схопив його за плечі й струснув ним.

— Ви ж спечетеся, Аткінсе!

Аткінс похитав головою.

— Я не можу стрибнути, сер. Не можу, — сумно сказав він.

Майя в розпачі подивився на нього. Невже він помре тільки тому, що не наважиться стрибнути з висоти кількох метрів? Майя люто затермосив ним.

— Аткінсе, ви стрибнете, чуєте? Ви стрибнете! Я вам наказую стрибати!

— Я не підкоряюсь вашим наказам, — ледь чутно промимрив той.

Тепер уже галас зчинився навколо них і схожий був на тихе, розпачливе квиління. Майя окинув поглядом обличчя томмі й на кожному з них помітив такий самий вираз безпорадності й заціпеніння, який був і в Аткінса. "Невже в мене теж такий вираз?"— з жахом спитав він себе. Здавалось, вогонь, що охопив ніс судна, був велетенським хижим птахом, який спочатку зачаровує їх, а потім кидається на них.

— Аткінсе! — закричав Майя. — Я зараз стрибаю! Стрибаю! А ви стрибайте за мною!

Галас довкола дедалі наростав. Майя теж захотілося закричати. Необорне заціпеніння все більше сковувало його. Аткінс кричав, і на обличчі його був той самий сумний і безтямний вираз.

— Аткінсе! — вигукнув Майя і з усієї сили вліпив йому два ляпаси.

Аткінс замовк, очі його заходили в орбітах.

— Я зараз стрибаю! — крикнув Майя по-англійському.

— Yes, sir.

— Ви теж стрибнете за мною?

— Я не вмію плавати, — відповів Аткінс.

Майя схопив його за комір і люто затермосив ним.

— Ви стрибнете за мною, Аткінсе? Ви стрибнете за мною? Стрибнете?

Аткінс мовчав, заплющивши очі.

— Ви стрибнете за мною? — повторив Майя благальним голосом, мало не плачучи.

— Yes, sir.

— Скоріше! — гукнув Майя.