Уїкенд на Південному березі - Мерль Робер
Треба тільки палко любити гроші. А тому що людей, для яких гроші над усе, не так уже й багато, то й багатіїв на світі не дуже густо.
Александр тримав свої волохаті ручиська на колінах. Він слухав Майя і задоволено думав: "От уже меле язиком".
— А тобі важко зробити грог для всіх? — спитав Дері.
Александр забурчав:
— Та я б охоче, але ж треба йти по воду до колодязя.
— Я піду, — зголосився Піно.
Він схопив бідон і зник у темряві. Майя повернувся до Александра.
— Ну, подобається він тобі?
— Хороший хлопець. От тільки не може пропустити фріцівського літака, щоб не пальнути по ньому.
— Що ж, це похвально, — сказав П'єрсон.
— Похвально, якби з того якась користь. Бо ж і фріц може ушкварити на бриючому й переколошкати з десяток наших.
— Звичайно, це ризиковано.
Александр знизав плечима.
— Треба зовсім з'їхати з глузду, щоб отак ризикувати. Але сьогодні ввечері наш приятель Піно вже не буде нас тривожити. Досі він стріляв з табору, а тепер нехай собі стріляє з дюн. Там він зайняв маленьку вогневу позицію.
— Оце і є справжній герой, — серйозно зауважив П'єрсон.
— Так, — погодився Майя. — Це справжній герой. Він просто нездатний уявити собі власну смерть, навіть коли бачить, як круг нього гинуть люди. "Однак, — подумав він, — ще зовсім недавно я справді захоплювався Піно".
— А кумедна все-таки оця війна, — зауважив Майя, — чим більше людей ти уколошкав, тим більша тобі хвала.
П'єрсон повернувся до нього.
— Нащо ж ти воюєш, коли війна тобі не подобається?
— Як то — нащо?
— А отак! Нащо? Ти б міг дезертирувати або ж застрелитися. Якщо ж ти воюєш, значить, ти сам обрав цей шлях.
— Ти це називаєш вибором? Тобі кажуть: "Негайно вирушайте на фронт. Шістдесят п'ять шансів із ста за те, що вас там уб'ють. Якщо не підете, розстріляємо ми — як дезертира". Ти називаєш це вибором?
— Ти мене береш за горло, — мовив Александр.
— Прошу! — мовив Піно, заходячи з повним бідоном в освітлене вогнем коло.
Він не сідав, — стояв маленький, кремезний, у червонястих відблисках багаття,
