Повість про Ґендзі. Книга 3 - Мурасакі Сікібу

Усвідомлюючи, що, потаємно задумавши видати Нака-но кімі за Каору, вона образить її, Ооїґімі вирішила заздалегідь поговорити з нею. «Сподіваюся, ви пам’ятаєте, — почала вона, — як батько заповідав, щоб ми не вчинили чогось легковажного й не стали посміховиськом у світі, навіть якщо заради цього нам доведеться прожити все життя на самоті. Ми винні вже тому, що змалку були путами на його ногах і заважали йому знайти душевний спокій. Тому зараз я вважаю, що нам треба виконати хоча б його останню волю. Правду кажучи, мене анітрохи не лякає самотність, але вже набридли постійні докори служниць щодо моєї надмірної впертості. Однак я можу з ними погодитися у тому, що не маю права разом із собою прирікати і вас на безпросвітне існування. Тож якби я могла принаймні забезпечити вам гідне становище у світі, знайшовши вам надійного чоловіка, то вважала б, що більшого мені не треба».

«А хіба батько радив лише вам не виходити заміж? — невдоволено заперечила Нака-но кімі, не зовсім розуміючи, що має на увазі сестра. — По-моєму, він більше переживав за мене через мою недосвідченість. А тому я гадаю, що ми не почуватимемося самотніми, якщо залишимося жити разом».

«Треба визнати, що вона має рацію», — подумала Ооїґімі. «Ой, та ви пробачте, просто служниці геть збили з пантелику своїми безглуздими вигадками про мою впертість...» — сказала вона і замовкла.

Хоча вже стемніло, але Каору не поспішав їхати. Ооїґімі через це занепокоїлася: «Цікаво, що він задумав?» Увійшла Бен з листом від гостя і почала дорікати їй за жорстокість, яка, на її думку, не мала виправдання. Але дівчина лише мовчки зітхала. «Що мені робити? — думала вона. — Якби я мала батька або матір, то жила б за їхніми порадами згідно з людськими звичаями — не виходила б заміж за власним розсудом і приховувала б невдачі подружнього життя... Але самовпевнені служниці переконані в тому, що одруження з Каору — найкраще, на що я можу розраховувати. Та чи правда це? Боюся, що вони й самі не дуже добре знаються на життєвих справах і навмання хапаються за першу-ліпшу нагоду...»

Хоча служниці, здавалося, готові були силоміць тягти її до Каору, але обурена і розгнівана Ооїґімі холоднокровно слухала їхні докори і вперто мовчала. Молодша сестра, завжди і в усьому згодна зі старшою, на жаль, була ще недосвідченою і не могла нічого їй порадити. Тому Ооїґімі, нарікаючи на сумну долю, намагалася не виходити зі своїх покоїв. «Може, вже час переодягтися у світліше вбрання?» — уперто наполягали всі служниці, видно спонукувані нездоланним таємним прагненням поєднати її з Каору, і вона відчула, ніби в цій малій оселі їй уже не вдасться сховатися.

А от Каору сподівався досягти свого без допомоги служниць, тобто так, щоб ніхто не знав, коли все почалося. «Якщо ваша пані не погодиться прийняти мене тепер, я готовий чекати скільки завгодно», — казав він, але служниці, видно, були іншої думки. Вони безсоромно перешіптувалися, явно не бажаючи розлучатися зі своїми потаємними надіями, але при цьому — чи то через їхню дурість, чи то старість — їхні хитрощі справляли вельми жалюгідне враження.

Ооїґімі,опинившись у досить скрутному становищі, одного разу, коли до неї зайшла Бен, промовила: «Батько завжди вважав Каору людиною рідкісних чеснот. Як ви знаєте, всі ці роки після смерті батька ми жили, повністю покладаючись на нього, і поводилися з ним украй довірливо. На жаль, останнім часом нещодавно, несподівано для нас, він різко змінився і за кожної нагоди висловлює своє невдоволення, ставлячи мене тим самим у вкрай незручне становище. Якби я була схожа на інших жінок і бажала б собі звичайної долі заміжньої жінки, то навряд чи опиралася б його домаганням. Але такі думки завжди були мені чужі, і його небажання зрозуміти це доводить мене до розпачу. Однак мені несила спокійно дивитися, як безцільно минає молодість сестри. Я терплю життя у цій глушині тільки задля того, щоб допомагати сестрі. Якщо пан Каору справді пам’ятає свою обіцянку батькові, то чому б йому не звернути увагу саме на неї? Зовні ми не дуже схожі, але думаємо однаково, тож якщо пан Каору це зробить, то йому належатимуть серця нас обох. Будь ласка, передайте йому мої слова».

Насилу гамуючи свою сором’язливість, Ооїґімі висловила все, що лежало в неї на душі, і Бен була щиро зворушена. «Повірте, я добре розумію ваші почуття, — сказала вона, — і сама не раз намагалася все це пояснити панові Каору, але він і слухати нічого не хоче. Він думає тільки про вас, і ніхто інший йому не потрібен. Крім того, може, він боїться образити принца Ніоу, якого, на його думку, треба залучити до турботи про Нака-но кімі. Зрештою, у такому разі вам обом буде добре. Адже навіть живим батькам рідко вдається краще влаштувати життя своїх дочок. Пробачте за зухвалість, але відтоді, як ви залишилися без усякої опори, я з тривогою не перестаю турбуватися вашим майбутнім. Передбачити його важко, але мені здається, що пропозиція пана Каору відкриває щасливі можливості для вас обох. Я впевнена, що ви не порушите останньої волі батька, але не забувайте, що він застерігав вас від шлюбу, несумісного з вашим високим званням, і часто казав, що був би щасливий бачити вас дружиною гідної людини. Я чула про багатьох жінок різного стану — високого і низького, — які, втративши надійну опору в світі, були приречені на жалюгідне існування. На жаль, таке трапляється досить часто, і ніхто не осуджує їх за це. А от вашої прихильності домагається людина рідкісних чеснот... Подумайте самі, якщо ви відкинете його і, виконуючи свій давній намір постригтися в монахині, підете на шлях служіння Будді, то чи зможете прогодуватися, як безсмертні святі, хмарами й туманами?»

Ооїґімі неохоче вислухала красномовство пані Бен, а потім відвернулася і лягла долілиць. Поруч з нею, співчутливо зітхаючи, влаштувалася і Нака-но кімі. Звісно, Ооїґімі розуміла, яка небезпека їй загрожує. Хоча вона не довіряла Бен, але і вдіяти нічого не могла. На жаль, у такому малому будинку ніде було й сховатися. Зрештою, накинувши на сестру красиве м’яке вбрання, вона лягла трохи віддалік, бо все ще було досить тепло.

Стара Бен передала гостеві все, що сказала Ооїґімі. «Чому це вона перейнялася такою огидою до світу? — здивувався Каору. — Мабуть, виростаючи під опікою батька-відлюдника, вона збагнула марноту людських помислів». Але чи міг він засуджувати її за зарозумілість, якщо відчував до неї таку духовну близькість?

«Отже, ваша пані більше не хоче розмовляти зі мною навіть через завісу? — спитав він. — Та, може, сьогодні ви все-таки проведете мене в її спочивальню?»

І от Бен, заручившись підтримкою кількох спільниць, а решту пославши спати, взялася виконувати його прохання. Коли зовсім стемніло, здійнявся сильний вітер і заскрипіли старі ґратчасті вікна. Врахувавши, що у такому шумі ніхто нічого не почує, Бен тихо провела Каору в спочивальню. Хоча її турбувало, що, як завжди, сестри