Українська література » Сучасна проза » Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу

Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу

Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу
Сторінок:124
Додано:6-06-2024, 06:09
0 0
Голосов: 0

«Повість про Ґендзі», створена на рубежі X—XI ст. Мурасакі Сікібу, придворною дамою імператриці Сьосі, вважається одним з найвизначніших творів японської літератури. І не тільки японської — по суті, це перший психологічний роман у світі. Розповідаючи історію життя головного героя — Блискучого Ґендзі, сина імператора Кіріцубо, та його нащадків, авторка ділиться з читачами своїми спостереженнями і роздумами. Докладні описи повсякденного життя, любовних та інших людських відносин, пройнятих «сумним чаром речей» (моно-но аваре), створюють враження зустрічі з живими людьми, близького знайомства з їхніми почуттями, думками, радощами і печалями, за якими постає епоха Хейан, її культура, побут аристократії, вірування та звичаї.
До видання увійшла перша частина «Повісті про Ґендзі».

ISBN 978-966-03-8063-9
© І. П. Дзюб, переклад українською, 2018
© Б. П. Яценко, передмова, 2018
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2001

Читаємо онлайн Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу

Мурасакі Сікібу

Повість про Ґендзі. Книга 1

Терени й терни любові — життя Ґендзі

Мурасакі Сікібу та її час

Мурасакі Сікібу — шляхетна придворна дама епохи Хейан, авторка «Ґендзі моногатарі» («Повісті про Ґендзі»), видатного шедевру японської літератури ХІ століття.

Про життя автора «Ґендзі» відомо мало. Ім’я, за яким її знали за життя, — Тоо-но Сікібу, псевдонім же, під яким вона ввійшла в історію, з’явився в ХІ столітті. В імені — Тоо, це онне читання ієрогліфа «Фудзі» (пурпуровий колір квітки wisteria[1]), що вказує на її належність до однієї з гілок могутнього в ті часи клану Фудзівара. Пані на схилі літ служила в Сікібу-сьо (міністерстві церемоній), тому Сікібу. Там же служили її батько і брати. Поява ж терміна «Мурасакі» (цей ієрогліф теж означає пурпуровий колір) у псевдонімі теж пов’язують або з пурпуровим кольором фарби, що отримують з квітки wisteria, в родовому гербі, або з іменем, яким вона назвала головну героїню свого роману — кохану дружину принца Ґендзі.

Народилася Мурасакі вірогідно на початку 80-х років Х століття і, як відомо з історії кар’єри її батька, юність провела в столиці держави Хейан-кьо (нині Кіото). Затим батько був призначений губернатором провінції Етідзен (нині преф. Фукуї) на узбережжі Японського моря, тож юна панночка якийсь час, певно, жила там.

У кінці Х століття вона вийшла заміж за одного з племінників могутнього можновладця держави — Фудзівара Нобутака. Народила доньку й овдовіла в 1001 році. В першій декаді ХІ століття була запрошена до двору імператора як фрейліна імператриці Акіко (в історії відома як Фудзівара-но Сьосі), доньки Фудзівара Мітінага. Певно, це сталося через те, що на той час вона почала працювати над повістю про Ґендзі, і це було помічене регентом Мітінага. Тому він запросив молоду інтелектуалку до служби в почті своєї поважної доньки. Мурасакі була високоосвіченою жінкою, зналася на ієрогліфіці та китайській літературі, орієнтувалася в історії Японії, надто в деталях ранньої державної історичної хроніки «Ніхонсьокі» (720 р.), яка була написана китайською мовою. Пізніше це дозволило ій виконувати функції консультанта в міністерстві церемоній. Судячи із записів в її опублікованому щоденнику, разом з виконанням поточних обов’язків фрейліни вона консультувала юну імператрицю з проблем китайської поезії. Деталі викладу в повісті про принца Ґендзі вказують на хист Мурасакі до малювання, каліграфії (в Китаї та Японії каліграфія ієрогліфів — це вид мистецтва), мистецтва етикету і протоколу, гри на кото, що дозволяло їй посідати шляхетне становище при дворі.

Коментатори повісті про Ґендзі та щоденника Мурасакі доходять висновку, що вона є одноосібним автором «Ґендзі моногатарі», в тексті якого були й пізніші вставки та ревізії. Сюжет величезного роману ріс і розвивався в міру росту життєвого досвіду та майстерності його авторки. Доведено, що й останні розділи художнього твору теж належать перу (точніше пензлику) Мурасакі, вже зрілої і досвідченої жінки. Вважають, що в разі якщо протяжність її життя співмірна з життям головного героя роману — принца Ґендзі, то вона прожила понад 50 років (зазвичай це середня тривалість життя людини у Х—ХІ століттях) і померла в 30-ті роки ХІ століття.

Місце автора і роману в літературі. В кінці епохи Хейан були спроби імітації роману, але їхні автори не виявили майстерності, притаманної цій Великій жінці, — її розуміння складності та комплексності людського духу, її здатності творити ілюзію (нині ми сказали б — віртуальну реальність) особистої присутності у подіях, висвітлених на сторінках художнього твору, вміння пізнавати сутність, душу речей. (Передбачаємо, що не один пересічний читач, не обтяжений знанням історії Японії, читаючи роман, побачить у постаті найбільшої любові, а затим коханої дружини осяйного принца Ґендзі саме її — шляхетну придворну даму Мурасакі Сікібу.) Вона була автором, який малював образи своїх героїв через висвітлення їхніх характерних рис та особливостей, а не застосовуючи риторичні образи та метафори, що були риторичними засобами більшості ліричних традицій японської літератури, а особливо поезії того часу.

Ім’я Мурасакі Сікібу стоїть поруч із Сей-Сьонаґон, теж придворної дами (авторки «Записок в узголів’ї»), в японській літературі ранньофеодальної доби Хейан (VIII—XII ст.)[2].

Епоха Хейан (794—1185 рр.) була відносно спокійним періодом буремної історії молодої на той час японської держави. У попередні століття у сув’язі племен, які прийшли на архіпелаг (прийшли з двох напрямів — з материка й із західної частини океа­ну), склалися духовно-цивілізаційні підвалини формування суспільства і держави. Це були: виключно японська релігія сінтоїзм (сінто — шлях богів) та дві філософські системи, що прийшли з материка, — релігія буддизму та доктрини конфуціанства. Склався симбіоз релігій, які взаємодоповнювали одна одну.

Сінто — це особливий погляд на світ, природу і суспільні відносини, що сягає коренями в міфологію та покони тих племен, які освоювали архіпелаг. Основні ідеї релігії: саморозвиток (світ розвивається сам по собі, і добре вже те, що він є); сила життя — звідси природне для японців відчуття краси (моно-но аваре) і мистецького смаку (згадаймо: милування квітами, листям осінніх кленів, чистого снігу, горою Фудзі тощо); єдність природи і людини — немає поділу на живе і неживе, живе все, а в людині живе боже єство — камі, щось ніби іскри божої; богів — камі — безліч, до їх числа належать духи гір, річок, каменів, дерев, вітру, покровителі ремесел... духи предків, ці боги пронизують весь світ, і іскра божа є у всьому.

Конфуціанство — особлива філософська система, зведення настанов і правил, розроблених древнім китайським мислителем Кун-цзи (Конфуцієм). Згідно із вченням, першоосновою всього є «Тянь» (Небо). Це всемогутня першооснова, як і Земля, створює все суще і керує ним. Усі явища життя — результат взаємодії двох начал — чоловічого «ян» та жіночого «інь». Людина має діяти згідно з принципами «жень» (ієрогліф людина), куди входять скромність, доброта, милосердя, альтруїзм тощо, і строго виконувати норми «Гі» — етикету, обрядів і благопристойності. Особливо важливий принцип — «сяо», шаноби дітей до батьків (перш за все до батька). Діти мають не тільки поважати батьківську волю, але й виконувати її без заперечень, як волю Неба. (В Японії цей принцип називається «оябун-кобун».) Сім’я — головна складова суспільства і держави. Тож конфуціанське вчення вподобали можновладці й еліти суспільств як Китаю, так і Японії. В Японії воно поступово вкорінювалось у часи Середньовіччя і досі є важливою моральною основою суспільства.

Буддизм прийшов у Японію в VI столітті й залишається співмірною з сінтоїзмом поширеною в країні релігією (за статистикою, в сучасній Японії кількість вірян більша за кількість населення). Це перша світова релігія, добре знана науковцями, тому деталізувати суть вчення не будемо. У VI столітті (552 р., науковці називають також 538 р.) тексти, що висвітлюють його суть (сутри), дійшли в Японію. (Автор цих рядків сподобився бачити інкунабули зі Священними сутрами у броньованому сховищі біб­ліотеки університету Рюкоку в Кіото.) Попервах опорою буддизму в країні стали храми столиці Нара, підтримувані правлячими кланами, а поширення цієї релігії в державі пов’язано з іменем Сьотоку Тайсі. Принцу-регенту приписують честь перейменування країни Ямато в сучасну назву Ніхон («країна сонця, що сходить»), але головна його заслуга — створення державного законодавства (так звані Закони Сьотоку Тайсі 604 р.).

Відгуки про книгу Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: