Повість про Ґендзі. Книга 3 - Мурасакі Сікібу

Всю ніч Каору провів у роздумах, а вранці, коли в прекрасному небі ще виднів досвітній місяць, вирушив до принца Ніоу. Відтоді, як згорів материн будинок на Третій лінії, Каору переїхав на Шосту лінію, по сусідству з принцом, який завжди радів його частим відвідинам. Садиба принца Ніоу вражала розкішшю: пишним садом перед будинком, де навіть найпростіші квіти, трави і дерева здавалися вишуканішими, ніж деінде, а в струмках відбивався місяць, немов на картині. Як Каору і сподівався, принц не спав. Коли вітер доніс до принца яскраві пахощі, які засвідчили про прихід Каору, він поспішив переодягнутися в носі й вийшов назустріч гостю.

Каору дійшов до середини сходів, а принц, навіть не запросивши його піднятися нагору, зупинився біля поруччя, щоб відразу почати розмову про все на світі. Звичайно, принц Ніоу згадав і про гірську оселю сестер, не забувши при цьому висловити Каору своє невдоволення його посередництвом. «А хіба мені більше пощастило? — подумав той. — І чого він нарікає?» Однак Каору розумів, що, якби залицяння принца до Нака-но кімі увінчалися успіхом, то його стосунки з Ооїґімі, напевне, налагодилися б, а тому з більшим, ніж звичайно, запалом узявся міркувати про те, як допомогти принцові.

З наближенням світанку все навколо потонуло в холодному густому тумані, в якому зник і місяць і під деревами потемніло. Мабуть, згадавши сумну оселю в Удзі, принц попросив: «Наступного разу обов’язкового візьміть мене із собою». А оскільки Каору не квапився з відповіддю, то принц жартівливо додав:

«Навіщо ви, як скнара,

Просторий луг

Мотузкою обгородили?

Невже для того, щоб “дівоча квітка{184}”

Дісталась тільки вам?..»

«Густий туман

Огорнув уранці луг,

Де цвіте «дівоча квітка».

Її побачить лише той,

Хто серце їй своє віддасть», —

з помітним докором відповів Каору.

«Ну який ви занудливий...» — розсердився принц.

Принц Ніоу вже давно ось так натякав, щоб Каору познайомив його з Нака-но кімі, але той побоювався, що вона йому не сподобається. А от тепер, після минулої ночі, він переконався, що її бездоганна краса та приязна вдача не розчарує принца. І хоча Каору було важко противитися таємному задуму Ооїґімі, він не міг змінити свого уподобання їй на догоду. А от якщо молодшу сестру віддати принцові, ніхто не посміє йому докоряти. Однак принц, не здогадуючись про такі наміри Каору, не переставав нарікати на його безсердечність через те, що той, мовляв, обох сестер приберігає для себе.

«Ваше, як завжди, легковажне ставлення може обернутися для дівчини новими стражданнями», — сказав Каору по-батьківському повчальним тоном.

«Гаразд, поживемо — побачимо. Запевняю вас, що я ще ніколи так не закохувався», — цілком серйозно відповів принц.

«Однак поки що я не бачу, щоб вони йшли вам назустріч. А тому, гадаю, мені випало нелегке завдання, як вам допомогти», — сказав Каору, не забувши надати йому найдокладніших порад щодо прибуття в Удзі.

Зваживши, що двадцять восьмий день, останній день свята Хіґан{185}, сприятливий для цієї мети, Каору нишком підготувався і повіз принца в гори. А треба сказати, що зробити це було непросто, бо якби Імператриця-дружина{186} дізналася про цю поїздку, то, напевне, заборонила б їм їхати. Але принц палав таким гарячим бажанням зустрітися з Нака-но кімі, що Каору довелося зберігати цей намір у таємниці якомога надійніше. Оскільки переправлятися на протилежний берег річки було небезпечно, а зупинятися на нічліг в розкішній садибі Лівого міністра Каору не хотів, то, залишивши принца в домі управителя найближчого свого маєтку, він поїхав далі сам. Зрештою, їх ніхто б і не помітив, але Каору побоювався, що біля воріт садиби вони натраплять на сторожа, зайвого свідка.

Служниці, як звичайно, зраділи гостю. «Пан Каору приїхав!..» — заметушилися вони, влаштовуючи його якомога зручніше. Сестер поява Каору вельми спантеличила. «Хіба я не дала йому зрозуміти, що свої думки має звернути на Нака-но кімі?» — подумала Ооїґімі. А Нака-но кімі знала, що Каору закоханий у старшу сестру й нічим не переймалася, однак після тієї ночі, яка справила на неї неприємне враження, вона втратила до неї довіру і почала остерігатися її. Тепер сестри спілкувалися тільки через служниць, і ті стурбовано запитували: «І до чого все це приведе?»

Під покровом ночі Каору провів принца на коні до оселі сестер і покликав стару Бен. «Мені обов’язково треба поговорити з Ооїґімі, — сказав він. — Не зважаючи на те, як ганебно вона повелася зі мною, я не хотів би остаточно розпрощатися з нею. А ви не могли б провести мене туди, де я був минулого разу?»

Каору говорив так щиро, що, подумавши: «Хіба не все одно, до кого із сестер його вести?» — Бен вирушила до Ооїґімі. Вислухавши її і полегшено зітхнувши: «Значить, він змінив своє уподобання...» — Ооїґімі веліла впустити Каору, замкнувши перегородку до себе, а двері до покоїв молодшої сестри залишивши відчиненими.

«Мені треба поговорити з вами, — сказав Каору. — Але я не хочу голосно кричати, а тому розсуньте трохи перегородки. Не ставте мене в незручне становище».

«Та я і так добре чую», — відповіла Ооїґімі, відмовившись розсувати перегородки. «Може, він хоче подякувати за те, що я спонукала його змінити свій намір? — подумала вона водночас. — Адже тепер його серце належить іншій. Крім того, це не перша наша зустріч... Краще бути з ним приязнішою, не псувати йому настрою, а коли настане ніч...» Але як тільки Ооїґімі наблизилася до перегородки, Каору, просунувши руку крізь щілину в ній, схопив її за рукав і притягнув до себе, обсипаючи докорами. «Ой, що він робить? Навіщо я послухалася його?» — жахнулася Ооїґімі, але відразу стала вмовляти Каору не нехтувати її молодшою сестрою.

А тим часом принц Ніоу, як учив Каору, наблизився до дверцят, що вели в покої молодшої сестри, і тихенько постукав по них віялом. До нього вийшла Бен і повела за собою так упевнено, що принц подумав: «Мабуть, вона вже не раз раніше когось сюди водила». Ооїґімі, ні про що не здогадуючись, думала лише про те, як відпровадити Каору до молодшої сестри. А Каору, задоволений тим, що його задум вдався, водночас почувався винним, думаючи, що ніколи не зможе виправдатися за нього перед Ооїґімі.

«Принц Ніоу так причепився до мене, що я не міг його спекатися, — сказав Каору. — І от зараз він у вашому домі. Мабуть, нишком проникнув у покої вашої сестри завдяки підтримці однієї кмітливої особи. А я, як бачите, залишився ні з чим, і, напевне, стану посміховиськом».

Від такої несподіванки в Ооїґімі аж потемніло в очах. «Я ніколи не сподівалася від вас такого ганебного вчинку і заслуговую зневаги за свою легковірну необачність!» — гірко каялася вона.

«Тепер уже пізно про це говорити, — відповів Каору. — Якщо мої вибачення вас не задовольняють, то можете мене вдарити або ущипнути. Мабуть, високе становище принца вабило вас більше, але, на жаль, доля розпорядилася по-своєму так, що принц захопився іншою. Я щиро співчуваю вам, але