Повість про Ґендзі. Книга 3 - Мурасакі Сікібу

class="p1">«О, як би хотів разом з вами завжди ось так милуватися місяцем і квітами й проводити час за розмовою про цей мінливий світ!» — ніжно сказав Каору, і дівчина, нарешті забувши про свої побоювання, відповіла: «Повірте, я щиро відкрила б вам свою душу, якби ви розмовляли зі мною через ширму, а не віч-на-віч у такому незавидному становищі».

А тим часом небо світлішало, і десь поруч залопотіли крилами птахи, готуючись до польоту. Вдалині залунав дзвін, сповіщаючи настання ранку.

«Може, краще вам піти, поки ще темно? А то мені незручно...» — сказала Ооїґімі вкрай сором’язливо.

«Але ж я не можу піти так рано по вкритій росою траві, бо люди подумають, ніби між нами сталося щось погане. Може, краще нам поводитися, як звичайне подружжя і не показувати особливості нашого зв’язку. Повірте, я ніколи не завдам вам шкоди. Не будьте ж такими жорстокими, а постарайтеся зрозуміти й пожаліти мене», — відповів Каору.

Помітивши, що він і справді не збирається йти, Ооїґімі вельми розгубилася.

«Добре, нехай відтепер буде по-вашому, — погодилася вона, — але ще сьогодні вранці все ж зробіть так, як я прошу». Ооїґімі була у відчаї.

«О, яка ж ви безжальна! Я ще ніколи не розлучався вдосвіта, тому боюся заблукати в тумані», — зітхав він. Десь закукурікав півень, і Каору мимоволі згадав про столицю.

«З багатоголоссям звуків —

Співу птахів і шуму річки, —

Що чари гір дають відчути,

Настав світанок

І журбою наповнив душу...» —

сказав він, а дівчина відповіла:

«Колись я думала,

Що в глушині гірській

І пташиних голосів не чути навіть,

Та прикрощі життєві

І до нас прийшли...»

Провівши Ооїґімі до входу у внутрішні покої, Каору ви­йшов через дверцята, якими вчора ввечері заходив, і ліг, але ніяк не міг заснути. Все ще не готовий попрощатися з нею, він подумав, що не міг би досі тривалий час бути таким спокійним, якби і раніше його почуття до Ооїґімі були таким ж сильними, як тепер. Тож думати про повернення до столиці він уважав передчасним.

Ооїґімі довго не лягала, соромлячись того, що про неї думають служниці. «Гірка доля випадає жінці, яка втратила батьків і з ними їхню підтримку, — думала вона. — Та й служниці скористаються моїм скрутним становищем і на свій розсуд спробують видати мене за людину, яка не принесе мені нічого, крім страждань... Я не відчуваю неприязні до Каору, тим паче що покійний батько не раз казав, що без вагань дав би свою згоду на наше одруження. Але ні, я не готова змінювати свого життя, а була б дуже рада, якби вдалося знайти когось доброго до пари молодшій сестрі, набагато красивішій за мене. Чому б їй не виконати того, що було призначено мені? І тоді я щиро б їй допомагала... Тільки от хто подбає про мене саму?.. Якби Каору був пересічною людиною, то після тривалого знайомства я, може, погодилася б вийти за нього. Але ж він займає надто високе становище у світі, щоб я могла думати про шлюб з ним. Ні, краще нехай усе залишиться по-старому».

Проплакавши навзрид до ранку, Ооїґімі, вкрай знеможена, пройшла у внутрішні покої і лягла поруч із молодшою сестрою. Стривожена незвичним перешіптуванням служниць, Нака-но кімі, зрадівши старшій сестрі, накинула їй на плечі свій нічний одяг і відразу відчула аромат, який міг належати тільки Каору. «Значить, це правда», — подумала вона, згадавши сторожа, який колись не знав, куди й подітися від цього запаху, але, жаліючи сестру, ні про що не розпитувала і вдала, що спить. Каору покликав до себе стару Бен і довго розмовляв з нею. Потім, залишивши для Ооїґімі короткого листа, який навмисне не містив жодного натяку на ніжні почуття, поїхав.

«Хоча я жартома підтримала розмову про потрійний вузол, сестра могла подумати, що я не проти скоротити відстань між нами до одного хіро{179}», — думала Ооїґімі, згораючи від сорому, а тому, пославшись на погане самопочуття, весь день залишалася в своїх покоях.

«Але ж невдовзі треба справляти поминальну службу, — ремствували служниці. — А хто, крім вас, за всім догляне? Зараз не час хворіти».

Нака-но кімі, скінчивши плести шнури для мішечків з пахощами, прийшла до сестри. «Не знаю, як прив’язати прикрасу потрійним вузлом», — поскаржилася вона. Дочекавшись темряви, Ооїґімі встала, щоб допомогти їй. Саме тоді принесли листа від Каору, але вона, пославшись на нездоров’я, доручила написати відповідь служницям.

«Куди ж це годиться! — бурчали вони позаочі. — Вона поводиться наче мала дитина».

Скінчився час жалоби, і, скидаючи старе вбрання, сестри подумали, що зовсім швидко промайнули дні й місяці, хоча вони не сподівалися пережити батька навіть на одну мить. Нарікаючи на свою злощасну долю, вони так обливалися слізьми, що було боляче на них дивитися. Знявши чорне вбрання, що стало для них звичним протягом багатьох місяців, сестри одяглися у світло-сіре, яке виявилося їм до лиця! Особливо гарною була Нака-но кімі, краса якої на той час досягла повного розквіту. Ооїґімі дбала про те, щоб волосся молодшої сестри було завжди ретельно помите й причесане, і, милуючись нею, вона забувала про свої злигодні. «О, якби вдалося зблизити її з Каору! — мріяла вона. — Хіба він встоїть перед її красою?» Не маючи поряд нікого, кому могла б довірити опіку над сестрою, Ооїґімі сама, як мати, доглядала за нею.

Так і не дочекавшись дев’ятого місяця, коли сестри мали зняти жалобне вбрання, яке для нього було прикрою перешкодою, Каору, вибравши сприятливий день, знову приїхав до Удзі. Він одразу послав Ооїґімі записку, просячи дозволу зустрітися з нею, але вона відповіла відмовою, пославшись на нездоров’я.

«Я не сподівався, що ви такі немилосердні, — написав він. — Подумайте, що казатимуть служниці?»

«Скінчився гіркий час жалоби, але моє серце так і не знайшло спокою, — відповіла вона. — Мені так тяжко, що не можу й говорити з вами...»

Ображений її відмовою, Каору покликав до себе на розмову пані Бен. Оскільки служниці, нарікаючи на свою злощасну долю, покладали надію тільки на Каору, то, понад усе на світі бажаючи, щоб їхня пані переїхала в іншу, гідну її звання оселю, змовилися провести гостя в її покої.

Хоча Ооїґімі не знала, що саме вони задумали, але вирішила бути насторожі. «Каору наблизив до себе Бен, — думала вона, — і так її з кожним днем приручає, що вона ні перед чим не зупиниться, аби догодити йому. Навіть у старовинних повістях не буває так, щоб жінка сама була причиною якоїсь події. Дуже багато залежить від її служниць, яким не можна довіряти. Зрештою, якщо Каору вперто наполягатиме, я запропоную йому замість себе молодшу сестру. Він ніколи не залишить жінку, з якою пов’яже його доля, навіть якщо вона не виправдає його очікувань. До того ж сестра така гарна, що, побачивши її, він одразу забуде про мене. Щоправда, досі він не приділяв їй ніякої уваги, бо, напевне, просто боявся стати об’єктом людських