Повість про Ґендзі. Книга 3 - Мурасакі Сікібу

«Прийшов я сюди,

Щоб притулок знайти

Під кроною бука в саду,

Та, на жаль, застав лише

Молитовню порожню...»

Він стояв, притулившись до стовпа, а молоді служниці з-за завіс милувалися його стрункою постаттю.

Як посутеніло, супутники Каору попросили управителів його найближчих маєтків привезти фураж для коней. Сам Каору, нічого про це не знаючи, був украй здивований, побачивши у дворі галасливий натовп по-селянськи одягнених людей, і вдав, ніби приїхав сюди, щоб відвідати стару Бен. Потім, розпорядившись, щоб управителі й надалі допомагали дочкам принца, поїхав у столицю.

Тим часом старий рік змінився новим, небо проясніло, крига вздовж берегів річки почала танути, але засмучені сестри, оглядаючись навколо, не йняли віри, що все ще живуть. Від монаха Адзарі їм принесли зібрані начебто на проталинах паростки селери болотної та пагони гірської папороті. Служниці відразу використали все це для приготування пісної трапези. «Як чудово, що саме в такій глушині й можна, спостерігаючи за рослинами і деревами, судити про перебіг днів і місяців», — казали вони. «І що в цьому чудового?» — дивувалися сестри.

«Якби наш батько

Гірської папороті пагони

Для нас зібрав,

Тоді б і ми повірили,

Що й до нас весна прийшла», —

сказала старша сестра, а молодша відповіла:

«Навіщо нам

Збирати селеру

На березі з-під снігу,

Якщо ми залишилися самі,

І батька вже немає з нами?»

Ось так, обмінюючись скаргами, вони жили дні й ночі.

І Каору, і принц Ніоу не пропускали жодної нагоди, щоб послати в Удзі гінця. Та оскільки їхні листи здебільшого не були сповнені особливого змісту, ба більше, були досить нудними, то я, як і раніше бувало, їх опускаю.

Коли ж нарешті розцвіли вишні, принц Ніоу згадав про «розквітлої вишні гілку», а юнаки із його супроводу, які колись побували у гірській садибі, почали нарікати: «О, яка ж прекрасна оселя у Восьмого принца! Невже ми ніколи її не побачимо?» І тоді принцові ще більше захотілося побувати в Удзі.

«Розквітлу вишню

Я колись побачив

У Вашому саду,

Але невже туман завадить

Мені тепер зірвати з неї гілку?» —

написав він рішуче дочкам Восьмого принца. Сестер обурили такі слова, але лист прийшов у скрутну для них хвилину, тому, щоб не здаватися неввічливими, вони написали таку відповідь:

«Та чи зважитесь Ви

Гілку зірвати з розквітлої вишні

Цієї весни,

Коли чорний туман огорнув

Дерева у нашому саду?»

Відчувши, що дівчата, як і раніше, стороняться його, принц Ніоу зовсім засмутився. Іноді, не стримуючи своїх почуттів, він всіляко докоряв Каору, на що той, з відповідальністю ставлячись до ролі опікуна, спіймавши якось Ніоу на легковажності, зауважив: «Ну хіба можу я довірити їх вам?» А принц, пообіцявши в подальшому поводитися обачніше, виправдовувався: «Це все тому, що я досі не зустрів жінки, яка полонила б моє серце».

У той час Правий міністр Юґірі був дуже невдоволений тим, що принц Ніоу нехтує його Шостою дочкою, яку планував віддати за нього. Зі свого боку, принц, відмовляючись від пропозиції міністра, зізнавався собі: «Такий шлюб — невдала думка вже тому, що його Шоста дочка доводиться мені двоюрідною сестрою, а крім того, міністр — людина жорстка й прискіплива — за будь-яку мою витівку нестерпно дорікатиме».

Того року згорів будинок на Третій лінії{172}, і Третя принцеса переїхала на Шосту лінію. З цієї причини Каору довго не бував в Удзі. Однак, як надзвичайно розсудлива людина, він, на відміну від інших, був упевнений в тому, що старша дочка принца врешті-решт стане його дружиною, тож вирішив терпеливо зачекати, поки вона не повірить в його щиру любов і не переконається у вірності заповіту її батька.

Того року погода була спекотнішою, ніж звичайно, а тому, згадавши, що, напевне, на березі річки Удзі прохолодно, Каору відразу поїхав туди. Він виїхав зі столиці рано вранці, поки повітря було ще свіже, але вже в Удзі сліпуче сонце неприємно разило йому очі. Влаштувавшись в західних передніх покоях на колишній половині Восьмого принца, Каору покликав до себе того знайомого сторожа.

Сестри були в молитовні перед образом Будди, але, дізнавшись про приїзд Каору, поспішили на свою половину подалі від нього, але, незважаючи на їхню обережність, він, звичайно, чув шелест їхнього вбрання. Згадавши, що в перегородці перед ним поруч із замком є невеликий отвір, він відсунув ширму зі свого боку, але, на жаль, за перегородкою стояла переносна завіса, а тому, так нічого і не розгледівши, Каору відступив назад. Та саме тоді раптовий порив вітру високо підняв завісу.

«От халепа! Нас можуть побачити... Відсуньмо цю завісу...» — пролунав чийсь зляканий голос.

Зрадівши з необачного промаху цієї особи, Каору припав очима до отвору і побачив, що обидві переносні завіси — висока і низька — відсунуті так, що утворився прохід, через який могли вийти сестри. Спочатку одна з них підійшла до виходу на галерею і крізь завісу дивилася на супутників Каору, які, насолоджуючись прохолодою, прогулювалися берегом річки. На ній було темне зеленувато-сіре тонке вбрання, а яскраві золотисто-червоні хакама своїм контрастом лише підкреслювали її рідкісну красу. Стрічки її пояса були розпущені, з-під рукава видніли чотки. Висока і струнка, з пишним волоссям, що спадало по спині майже до кінця подолу, вона була навдивовижу гарною. Своїм привабливим, здорового кольору обличчям, тонким профілем вона мимоволі здалася Каору схожою на Першу принцесу, яку він бачив одного разу в будинку на Шостій лінії.

Але ось з’явилася друга сестра. «Погляньте, ця перегородка відкрита», — сказала вона, боязко поглядаючи в його бік, але скільки справжнього благородства було в її зовнішності! Чоло, обрамлене блискучим чорним волоссям, горда постава голови — усе це свідчило, що вона навіть трохи перевершує першу сестру.

«Але ж ширми стоять і з того боку, і відразу нас ніхто не побачить», — безтурботно відповіла одна із служниць.

«Це було б просто жахливо!» — стривожилася дівчина і величаво поспішила у внутрішні покої. Як і сестра, в темному вбранні, вона здалася Каору такою милою, такою чарівною, що в нього аж серце болісно защеміло. Її волосся, видно, останнім часом сильно поріділо, на кінцях потоншало, однак блищало, немов скручені шовкові нитки, й, кольором скидаючись на крила зимородка, було по-своєму прекрасним. Пальці руки, якою дівчина тримала пурпуровий сувій з текстом сутри, були тоншими, ніж у молодшої сестри, напевне, через схуднення. А тим часом та, Нака-но кімі, залишалася біля проходу і, всміхаючись та поглядаючи на сестру, здавалася невимовно чарівною.

Потрійний вузол

Головні персонажі:

Ооїґімі, 26 років, старша дочка Восьмого принца

Нака-но кімі, 24 роки, молодша дочка Восьмого принца

Каору, Цюнаґон, 24 роки, син Третьої принцеси і Касіваґі (офіційно — Ґендзі)

Ніоу, принц Хьобукьо, 25 років, син імператора Кіндзьо та імператриці Акасі, внук Ґендзі

Імператор Кіндзьо, син імператора Судзаку

Імператриця Акасі, дочка Ґендзі й пані Акасі

Юґірі, Лівий міністр, син Ґендзі

Перша принцеса, дочка імператора Кіндзьо та імператриці Акасі, внучка Ґендзі

Цієї осені, коли