Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко
заразом у ньому закипіла така ненависть, що він замахнувся, зціпивши зуби, щоб... покласти огидну бабу трупом. Убити, а тоді хай буде, що буде Однаково життя немає... Та потім якось раптом зів'яв - і мовчки, помалу пішов до: кабінету. І вже звідти чув, як теща телефонувала до лікаря, як приїжджав лікар. А пізніше, уже надвечір, як Раїсу поклали в ліжко і лікар поїхав, він заходився "збиратись у дорогу". Пішов у льох, узяв дві валізи й почав укладати в них "речі найпершої потреби" - білля тощо. А як дещо з його одягу було в спальні, в шифоньєрці, то він не міг не зайти туди, а там побачив свою, справді, либонь, напівживу, з зав'язаною головою колишню жінку. О так, колишню! Бож уже було ясно, що йому в цьому домі залишатись не можна.;
Та коли теща вздріла це його "збирання в дорогу", то зчинила такий крик, що він відмовився забрати хоч би найпотрібніше. Вона кричала, що він не сміє їх грабувати... що меблі їхні... що вона покличе міліцію...
Вилетів із спальні, як ошпарений, зафіксувавши в пам'яті зморщений у плачі видочок свого сина, що лежав занедбаний під таку руч у своїй колисці, в тій новенькій з блакитними бантиками, що її він свого часу сам купив і приніс власноручно ще перед його народженням. Згадав: йому було трохи соромно нести, але це незвичне тоді почуття й приємно його хвилювало. Тепер серце батькове стиснулося з жалю. На мить з'явилася була навіть думка, чи не помиритися ще раз із ними... ради сина, Але розбурхана тещина лють виключала буд-яку можливість щодо цього, і він, позапихавши сяк-так у валізи, що встиг захопити, вискочив з ними з хати. Навздогін йому полетіла якась тещина лайка... Обмірковуючи пізніше, уже в непривітній готельній кімнатці, те. що сталось, він думав: "Немає, мабуть, на світі сильнішого почуття над любов між подружжям. Навіть матірню любов воно перемагає. Бо подружня любов - це передумова до появи на світ нової істоти, без неї ніяка сила не примусила б жінок "у муках родити чада", як сказаної в так звіаному святому письмі. А материнство - це тільки підтримка вже готової істоти, що в крайньому разі може вижити й без матері, коли дитину може вигодувати навіть вовчиця, як це начебто сталося колись із Ромулом і Ремом. І не що як та ж таки подружня любов примушує кидати матір, ба й умирати з кохання...
"Але моя, - подумав з гіркістю, - не матір вигнала, . а мене... Та це, мабуть, вийняток, а взагалі це найсильніше почуття. Але ж і більших ворогів, як посварені чоловік та жінка, не буває! О, це страшна ненависть! Отже, подружжя - це широка чуттєва амплітуда між діяметрально-протилежними кінцями..
...Посірів новий будиночок у селищі ім. Леніна після розпаду мюлодого подружжя, а всередині в ньому запанувала, порожнеча. Менше стало руху, замовкли людські голоси. Навіть стара Мітяєва втратила свою постійну бадьорість та рухливість. Тільки дитина зрідка попискувала слабкеньким голоском, немов було, як кажуть, три чисниці до смерти. -ллє и нею, здавалось, не так уж,е тепер цікавились. Була хата, як вулик без матки..
Зосеереджена в своєму стражданні Раїса не зразу почула дзвінок, як до неї прийшли брати - Сисой і Маркел. Не почула, а матері не було в хаті: пішла щось там купити. Одягнена в брудненький уже червоний халатик, Раїса аж точилась, як після хвороби, а на обличчі - смертельна блідість, отой ,,дерев'яний" вираз.
Важкий настрій, що панував у хаті, очевидячки, передався й братам. Увійшовши, вони не здобулися щось сказати - хоч би на добридень дати.
Маркел, ускочивши в хату, сів на першого, що трапився, стільця, а Сисой став серед світлиці і обкинув її поглядом, Наче вперше оглядав. Нарешті обізвався: - Ти сама? А мама ж де?
У цю мить із спальні почувся дитячий плач, ніби нагадував, що в хаті вона не зовсім сама, що є ще одна жива Істота, Усі нервово скинулись. Раіса нешвидко туди пішла - і плач увірвався. Брати перезирнулмсь. Знову запанувала тиша. Сисой не сідав. Шкандибнув раз, хитнувся своїм важким тілом удруге - підійшов до вікна, розсунув механічно Гардини, щоб подивитися на вулицю. Але нічого там цікавого не побачив: тільки гострий ненаїжджений ,брук, порослий подекуди споришем; на бруку паслися кури. Закурив, заснувавши павоттю диму своє брезкле обличчя.
По якомусь часі повернулася Раїса. Сіла скраєчку на стілець, але, бачилось, готова була знов піти, як тільки почує писк її дитини.
Тепер і Сисой сів і взяв вистукувати своїми опецькуватими пальцями по столі.
- Що він, не приходив?- обережно спитався, не назвавши на ймення того, про кого була мова.
Раїса голосно заплакала, рясні, мабуть, перед тим
стримувані сльози залили їй обличчя, і це була найвимовніша відповідь на запитання - що ні, не приходив.
Маркел підскочив із свого стільця і забігав по хаті.
- Як він прийде, коли знюхався з іншою, чортів Петлюра! - сказав. - Я це передбачав з самюго початку... Якби була мене послухала... Ворог залишається завжди ворогом.
Сисой махнув зневажливо рукою: що, мовляв, згадувати про іе, що минулось. Це ніби підстьобнуло Маркела (хоч він, жонатий тепер чоловік, і став поважніший). Він крутнув головою, як кінь у Спасівку, відганяючись від мух,
і казав далі:
- А що, хіба не правда? Або якби ти мене був послухав та видав його ДПУ - там би його провчили... Ну, тепер, я думаю, ти вже мені не заборониш...
Сисой кинув скоса н,а брата перестережливий погляд, і в тому погляді, у маленьких масних скалках очіей, блиснула справжня лють.
- А чи ти подумав, дурню, про мене? - сказав глухим голосом. - Про мене й про себе? Бож і ти тепер до ції справи причетний! Чи ти думаєш, що нас погладять по голівці за покривання ворога? Ми ж не тільки не виказали на нього, а ще
