Пісенні обрії "АНТЕЯ" - Зіновій Миколайович Демцюх
соку оцінку виконавській майстерності «Антея», відразу ж приступив до осно-
вної роботи. Допомагала йому як перекладач Христина Заяць, наша співачка.
Уже у перші дні нашої співпраці ми були здивовані поведінкою цього
молодого німця. Працюючи дуже прискіпливо над кожною мізансценою, він
демонстрував не тільки високий рівень професійної майстерності, а й свою
грунтовну обізнаність з музикою, зокрема досконало знав партитуру оперети,
часто-густо наспівуючи як вокальні, так і інструментальні мелодії. Як згодом
ми довідалися, О. Вармбрунн здобув у Німеччині не тільки режисерську освіту,
а й музичну. Працював легко, не вимушено, безпосередньо. Любив жартувати,
120
Зиновій ДЕМЦЮХ
наводячи різні аналогії з життя, схиляючи колектив до імпровізації, активізую-
чи творчу уяву й ініціативність.
Швидко минав час. За відносно короткий термін наш колектив виконав
всі режисерські завдання, часто отримуючи щирі компліменти.
Репетиції всього виконавського складу (хору, оркестру, солістів) відбу-
валися у Палаці культури імені Є. Петрушевича у м. Львові. Проводив проби
професор Роланд Бадер. З кожною наступною репетицією виконавський рівень
колективів і солістів зростав, маестро був задоволений. Все йшло добре, якби
не один прикрий випадок, який засмутив не тільки головного диригента, а й
увесь колектив – на завершальній стадії підготовки вистави один з головних
виконавців Віллі Штайн зламав ногу. У Львові йому надали необхідну медичну
допомогу і за бажанням потерпілого відправили до Німеччини для продовжен-
ня лікування. Виникла проблема: хто ж тепер буде задіяний у партії Ґабріеля
фон Айзенштайна (на цю роль Віллі був єдиним). Прибувши до Німеччини,
ми отримали інформацію, що Віллі все ж таки буде співати у виставі. Всі були
безмежно раді такій звістці, адже глибоко поважали цього прекрасного співака,
талановитого актора й інтелігентну людину. В цій ситуації важко було уявити
собі іншого актора на його місці. Незабаром ми побачили і самого Віллі з пере-
бинтованою ногою, але сповненого оптимізму і завзяття до праці.
Прем’єра вистави відбулася 26 грудня 2004 року у м. Балінґені. Віллі
Штайн у ролі Ґабріеля фон Айзенштайна мав чи не найбільший успіх. Він спі-
вав, сидячи в інвалідному візку. Так було вирішено «творчою трійцею» – режи-
сером, головним диригентом і потерпілим. Дивлячись виставу, глядач сприй-
мав це як своєрідний творчий задум режисера.
Прем’єра оперети пройшла з величезним успіхом. Публіка заповненого
вщент театру, стоячи, довго аплодувала артистам.
Крім Віллі Штайна у головній ролі в прем’єрі взяли участь провідні
співаки європейських театрів і солісти хору «Антей»: Беттіна Ґроткопф (пар-
тія Розалінде), Ізольда Даум (Аделє), Любов Качмар (Іда), Дайва Ґедвілайте
(принц Орловський), Аттіла Вендлєр (Альфред), Дітер Ґофінґ (доктор Фальке),
Богдан Кокотайло (доктор Блінд, адвокат), Йахім Германн (Франк), Ґерхард
Полячек (Фрош).
Працюючи над виставою, ми довідалися про те, як народжувався цей
популярний твір. Непрямим шляхом лібрето «Летючої миші» потрапило до
композитора Й. Штрауса. Історія створення оперети почалася з того, що у Ні-
меччині була популярною і йшла у багатьох театрах комедія Родеріха Юліуса
Бенедікса «В’язниця». Сюжет п’єси простий, можна навіть сказати, банальний.
До однієї жінки за відсутності чоловіка приходить залицяльник. Одночасно до
цього помешкання навідується також судовий виконавець, який повинен забра-
ти чоловіка до в’язниці. Залицяльник, щоб не компроментувати даму, дозволяє
заарештувати себе.
Цей сюжет французи Андрі Мельяк і Людовік Галеві використали для
лібрето музичної комедії Жака Оффенбаха «Ревельон» («Бал на Святвечір»).
ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»
121
У Парижі ця вистава не стала популярною. Театральний агент і приятель Й.
Штрауса, Густав Леві, став ініціатором придбання авторських прав на цю п’єсу,
бо вирішив на її основі створити лібрето для оперети і запропонувати Й. Штра-
усу. Композитор саме в цей час шукав потрібний матеріал для реалізації свого
задуму.Карл Хафнер переклав «Ревельон» німецькою мовою, а Річард Жене,
який вже був автором лібрето першої оперети Штрауса «Індиґо і сорок розбій-
ників», працював над цим твором. Він складав тексти, які легко можна було по-
класти на музику і вносив деякі драматургічні зміни, чим значно сприяв успіху
«Летючої миші». Ще у французькій комедії сюжет обертається навколо помсти
нотаріуса за те, що його одного разу після маскараду п’яного викинули на вули-
цю, а наступного дня на превелике задоволення перехожих він змушений був
іти додому у своєму костюмі. Тоді на балу він був голубим птахом, а в опереті
з нього постала летюча миша.
Й. Штраус написав твір за сорок дві ночі. Щоправда, йому допомагав
Жене (за це йому гарантовано двадцять п’ять відсотків прибутку). Композитор
придбав спеціально приглушене фортепіано. Це він зробив не тому, що дбав
про спокій сусідів, а насамперед тому, що якось почув, як один із сусідів по-
чав награвати почуті нові мелодії на слух. А такі передчасні «анотації» могли
призвести до непередбачуваних наслідків. Тому й вихід з ситуації композитор
знайшов простий і вдалий.
Прем’єра відбулась у Пасхальну неділю 5 квітня 1874 року у Віденсько-
му театрі. Глядачі були захоплені музикою і гарним дійством. Преса відреагу-
вала позитивно. Лише віденська газета «Генераланцайгер» висловила кілька
критичних зауважень про деякі нотки легковажності. А один із часописів натя-
кав: «Ми не хочемо підносити його твір до небес, а прагнемо лишити на землі,
щоб композитор не став зарозумілим».
Спочатку у Відні відбулося шістнадцять спектаклів. Після того опере-
та пережила неймовірний тріумф у Берліні з понад сто спектаклями і повер-
нулася назад до Відня. За наступні двадцять років «Летюча миша» ставилася
на багатьох сценах у різних країнах. Її привітно сприйняла публіка в Чикаго,
Сан-Франциско, Аделаїді та Мельбурні, Бомбеї, африканській Вікторії та Оде-
сі. 1894 року вперше оперету поставили як «комічну оперу» в міському театрі
в Гамбурзі, диригував Густав Малєр. Того ж року вона була поставлена у Гофо-
нер у Відні, а згодом увійшла до репертуару великих оперних театрів.
Сталося так, що дивним чином твір врешті-решт повернувся, як то ка-
жуть, на «круги своя» – до Парижа. Оскільки обидва автори «Ревельон» вва-
жали, що продаж німецькомовних прав на твір стосувався лише початкової
форми,
