Пісенні обрії "АНТЕЯ" - Зіновій Миколайович Демцюх
тиву пролягав через рідні Карпати, які зачаровували нас своєю казковою зи-
мовою красою, збуджували наше творче єство, додавали натхнення. Протягом
усієї дороги звучала коляда – велична, задушевна, молитовна. Зворушила вона
86
Зиновій ДЕМЦЮХ
серця і працівників митниці, які уважно слухали, а потім, усміхаючись, щиро
дякували за принесений різдвяний настрій.
Після затримки на угорсько-сербському кордоні, рушили далі. Дуже
гостинно, як добрих і давніх друзів, зустріли нас на сербській землі пан Маркі-
ян Лубківський – аташе з питань культури та інформації Посольства України в
СРЮ і пан Слободан Ружичич, представник співочого товариства «Макраняц».
Саме вони опікувалися нашим перебуванням у Сербії, чимало часу і уваги при-
діляли колективу, намагаючись зробити все для того, щоб ми почувалися до-
бре. Натомість Бєлград зустрів нас неспокійним і схвильованим, адже саме у
час нашого приїзду тисячі людей, заповнивши вулиці столиці, протестували
проти режиму Слободана Мілошевича. Крізь стіни поліцейських загород, ве-
личезні натовпи люду ми важко пробивалися до готелю у центрі міста.
Увечері 8 січня, хоч і втомлені далекою дорогою, ми поспішали до
Каларчевої фундації, найпрестижнішого залу столиці, де мав відбутися наш
перший різдвяний концерт. Нас повідомили, що виступ транслюватиметься
Бєлградською телерадіокомпанією. Звістка була приємною і водночас дещо на-
сторожувала, адже втома могла позначитися на якості звучання хору. На сцені в
обрамленні живих квітів ми побачили наш український тризуб. Усі були враже-
ні цією несподіванкою, зрозуміли, що до нашого приїзду серйозно готувалися,
нас чекали, виявивши повагу до нашого національного символу. Це вселило
віру і підняло творчий дух колективу. Під час розспівування виявилося також,
що й акустика в залі була доволі сприятливою. Однак відчували велику відпо-
відальність, адже у Бєлграді ми представляли не тільки Львів, а й всю Україну.
В концертну програму, яку капела підготувала для наших сербських слухачів,
входили українська духовна музика, колядки та щедрівки, різдвяні пісні наро-
дів світу.
Під час виступу відчувалося, що невидимі нитки взаємопідтримки і до-
броти у відповідальний момент ще більше об’єднали колектив. Хор дуже добре
ансамблював, незважаючи на відчутну фізичну втому. І те, що виступ пройшов
успішно, було заслугою не лише диригента і хору, а й усіх присутніх у залі, бо
атмосфера, яка панувала там, сприяла повній нашій віддачі. На концерті ми
усвідомили, що бєлградці відкрили для нас не тільки двері найкращого кон-
цертного залу, а й свої серця, даруючи тепло своєї душі.
Успіх, який мав «Антей», перевершив усі наші сподівання. Більшість
творів чутливий сербський слухач просив співати на «біс». Музичний дарунок
– Різдвяний тропар сербською мовою – сприйнявся особливо тепло і щиро. А
різдвяна музика народів світу викликала неабияку зацікавленість у публіки і
завжди супроводжувалась оваціями.
Після концерту мене запросили працівники телерадіокомпанії для
інтерв’ю. Журналіст і звукорежисер, ставлячи різні запитання, водночас ви-
словлювали своє захоплення рівнем виконавського мистецтва «Антея». Було
приємно. Надихало до ще більшої праці. Наступного дня за сприяння пана М.
Лубківського відбулася цікава зустріч диригента і представників капели з Со-
ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»
87
юзним міністром уряду СРЮ пані Маргіт Савович. Говорили про розвиток і
взаємозбагачення культур обох народів, збереження духовної спадщини, деякі
шкідливі тенденції на сучасному етапі відродження. Зустріч була теплою, щи-
рою, безпосередньою.
Цього ж дня відбулася екскурсія побережжям рік Сави і Дунаю. Ми
оглянули старовинну фортецю Каммеґдан, далі наша дорога пролягла до м.
Тополя, де на горі стояла резиденція Томіслава Караджорджевича – нащадка
вождя першого сербського повстання 1803 року проти турецького поневолен-
ня. Він і його родина зустріли нас гостинно і запросили заспівати в церкві свя-
того Юрія. Ця визначна історична, культурна та архітектурна пам’ятка Сербії
розташована на території маєтку. Величавий храм, чудова мозаїка, неповторна
акустика захопила «Антей», а наш спів – принца Томіслава.
У ніч з 9 на 10 січня капела переїхала до м. Коцура, де нас з нетерпінням
чекали наші давні приятелі, щоб забрати по своїх домівках. З відкритим сер-
цем, як і два роки тому, прийняли нас брати-українці в цьому містечку.
Наступні наші виступи відбулися спочатку у Воєводині (музеї), а зго-
дом – в Новому Саді (Палаці культури), де водночас зробили запис концертної
програми на радіо. Співали у двох відділеннях. Було записано вісімнадцять
колядок і щедрівок різних народів світу. З духовної музики виконувалися такі
поважні хорові полотна як хоровий концерт «Отче наш» М. Березовського,
«Херувимська» А. Веделя, «Ангел вопіяше» (хоровий концерт) М. Вербицько-
го, три хорових концерти Д. Бортнянського: №6 («Слава во вишніх Богу»), №3
(«Господи, силою Твоєю…»), №24 («Возведох, очі мої вгори…») тощо. Він-
цем всієї програми була традиційно «Молитва за Україну» М. Лисенка. Всього
місцеві радійники записали двадцять дев’ять творів. Цей концертний виступ
(разом із записом) запам’ятався капелі жвавими обговореннями, спілкуванням
зі слухачами під час антракту і після виступу, інтерв’ю журналістам і праців-
никам радіо.
Ну і звичайно не можна не згадати нашого перебування в Коцурі та
Руському Керестурі (на завершенні турне), у парафіях отців В. Варґи і М. Ма-
лацка, де «Антей» не тільки виступав з концертами, а й молився разом з віру-
ючими, співаючи Божественні Літургії. Нас зворушила чуйна опіка, родинний
затишок, задушевні розповіді про той час, коли русини-українці покинули рід-
ні гніздечка і оселилися на території Югославії. Ми разом співали, жартували,
сміялися, а на прощання і плакали, адже тепер були єдиною родиною, серця
якої об’єднала рідна пісня і спільний обряд Прослави Бога, миру і добра.
З утвердженням Української незалежної держави помітно пожвавішали
культурні зв’язки України з країнами Західної Європи. Хорова капела «Антей»,
ставши лауреатом Міжнародного конкурсу хорових колективів у м. Неерпельті