Пісенні обрії "АНТЕЯ" - Зіновій Миколайович Демцюх

баски наші патріотичні пісні. Коли перекладач запитувала, які пісні хотіли б

почути, завжди одностайно лунало: «Patriotico»!

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

73

Участь у такому фестивалі була чудовою можливістю не тільки репре-

зентувати нашу культуру, національне мистецтво, а й познайомитися з про-

фесійним досвідом інших учасників, оцінити їхню виконавську майстерність.

Відзначу, що досить високим виконавським рівнем виділявся хор з Філіппін,

який складався зі студентів Манільського університету (кафедри музичного

мистецтва). Чимало молодіжних колективів чудово співали свою сучасну наці-

ональну музику. Самобутністю і оригінальністю відзначалися маловідомі нам

колективи з Сінгапуру й Тайваню.

Зрештою, «Антей» теж мав можливість ще раз переконатись, що має-

мо багату українську спадщину, яка для іспанських слухачів, рівно ж як і для

спеціалістів, була екзотикою. А от диригенти зі США, Греції, Пуерто-Ріко при-

ходили, щоб особисто засвідчити своє шанування професіоналізмові «Антея».

Заключний концерт учасників XIV Міжнародного хорового фестивалю

відбувся 8 вересня в оперному театрі м. Віторія-Ґастеіз. Кожен хор виступив

із сольною програмою, напередодні відібраною директором паном Хав’єром.

Завершився фестиваль великим зведеним хором, який виконав два твори

обов’язкової програми. Співаки обмінювалися адресами, тепло прощалися.

На цьому можна було б ставити крапку у розповіді про цей фестиваль.

Однак... На думку спадають ще деякі моменти з творчого життя фестивалю, які

схиляли до певних роздумів і, зрештою, висновків.

Перед кожним виїздом на концерт пан Хав’єр проводив інструктаж-на-

раду з диригентами хорових колективів. Аналізував плюси і мінуси попере-

дніх виступів, а також давав вказівки на майбутнє. Серед багатьох була інколи і

така: «У цьому місті не співайте «Аґур чаунак», тому що я не маю гарантії, що

під час виконання цього твору всі будуть слухати стоячи». Таке застереження,

гадаю, було виявом особливої поваги до свого національного славня, а водно-

час і передбаченням ймовірних прикрих ситуацій. Чи ж не в цьому проявлялася

ментальність справжнього патріота своєї країни, народу, який відстоює віками

свою національну самобутність? Мимоволі пригадувалися аналогічні ситуації

в Україні в перші роки її незалежності, коли «Ще не вмерла Україна» сприйма-

лося подекуди вороже, часто зневажливо, хоч і був уже цей славень узаконеним

на державному рівні. Таки «не проста дорога до Храму», до духовної й націо-

нальної самоідентифікації століттями бездержавного народу.

А між тим з уст пана Хав’єра досить часто ми чули: «А в цьому місті

обов’язково заспівайте цей гімн басків». У рамках фестивалю «Антей» також

виступав і в родинному селі директора Хав’єра. Це запрошення стало виявом

визнання і поваги до українського колективу і рівня його виконавської майстер-

ності. Отже, перебування на цьому фестивалі було надзвичайно приємним і

корисним для нас. Мені ж ще чимале задоволення приносило спостереження

за тим, як деякі хорові колективи цілеспрямовано і відповідально готувалися

до кожного концертного виступу. З-поміж них хочу виділити молодіжний хор

з Каліфорнії (США), який разом зі своїм диригентом щоденно перед виїздом

74

Зиновій ДЕМЦЮХ

на концерт протягом години займався медитацією. Це відбувалося на тери-

торії семінарії і, таким чином, усі бажаючі могли спостерігати за цим дій-

ством. Мета була одна – перед виходом на сцену позбутися суєти і метушні,

піднести свою очищену душу в іншу сферу – духовну (адже спів – це сфера

духовна). Такий ритуал молодих американських співаків дав добру поживу

для серйозних професійних роздумів мені і, гадаю, багатьом колегам щодо

діяльності подібних медетативних сеансів, що, безперечно, сприяють пси-

хічній врівноваженості, допомагають позбутися суєти, яка чи не найбільше

шкодить процесу творчості (згадаймо О. Пушкіна: «рожденье Муз не терпит

суеты...»).

З далекої країни басків капела поверталася переповнена враженнями, у

чудовому настрої, з почуттям гідно виконаної творчої місії.

Та не встигли ми кілька днів перепочити, як довелося знову вирушати

в дорогу, на цей раз до Сербії на урочистості з нагоди 250-ліття поселення ру-

синів-українців на території цієї слов’янської країни. Святкування відбували-

ся з ініціативи тамтешнього церковного кліру за підтримки органів державної

влади. Випало нам знову добре попрацювати. Про це свідчить така коротенька

статистика: капела відспівала шість Літургій, дві з яких – архієрейські, дала

шість концертів у містах Коцура, Новий Сад, Вербас, Куль, Руський Керестур,

здійснила паломництво разом з громадою до Водиці, де відвідали шановані

місцевими парафіянами святі місця. Виступати нам довелося у переповнених

храмах і концертних залах. Приймали нас дуже тепло і гостинно, адже посели-

ли співаків у родинах. Під час відвертих спілкувань виявилося, що між нами

є багато спільного в обряді, традиціях, мові, культурі, хоч і тоді (до речі, і те-

пер) немало таких «істориків», які намагалися твердити, що тамтешні руси-

ни – нібито не українці, а якась окрема нація. До речі, переляк, провокований

владою, пасивне сприйняття москвофільських міфів (що досі поширюються),

певна інертність справили негативний вплив на декого з русинів у тодішній ще

Югославії. Відчуваючи атмосферу певного конформізму, що панувала на побу-

товому рівні, не дуже дивувалися ми, побачивши у русинській школі портрети

Леніна, Маркса, Енгельса, Броз Тіто, почувши заяву одного із священиків, який

висловився проти включення до програми концерту «Молитви за Україну» М.

Лисенка. Якось виходити із таких несприятливих і навіть парадоксальних си-

туацій нам допомагали місцеві греко-католицькі священики, зокрема, о. Ми-

хайло Малацко та Владислав Рац з Руського Керестура, о. Владислав Варга з

Коцура, о. Роман Мизь з Нового Саду, о. Василь Вовк з Вербаса, о. Мартин з

Кулі. Саме завдяки їхнім старанням на святкування був запрошений і «Антей»,

який сповна виконав свою почесну і відповідальну місію у національно-куль-

турному відродженні цього краю.

Два останніх місяці 1995 року були для капели доволі насиченими. 21

листопада нас запросили до храму святого Архістратига Михаїла у Львові для

участі в концерті духовної музики на честь храмового свята. А 3 грудня, у не-

ділю, з благословення Владики Андрія Сапеляка ми вперше співали Службу

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

75

Божу в церкві Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ. З цієї дати розпочався

шестирічний відлік часу антеївського молитовного служіння