Пісенні обрії "АНТЕЯ" - Зіновій Миколайович Демцюх

mobile» і його керівником, професором Георгієм Павлієм. Це було наше друге

творче спілкування (перше відбулося 24 квітня 1994 року виконанням кантати

Д. Перголезі «Stabat Mater», яка записана на Львівському телебаченні і неодно-

разово транслювалася в ефірі).

Працюючи над кантатою «Gloria» А. Вівальді, ми пережили щасливі

хвилини спільної творчої праці. Кожна зустріч з маестро і його оркестром була

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

71

святом, стимулом до досконалості, прагненням досягати вищих мистецьких

вершин. Успішне виконання кантати на ювілейному концерті значною мірою

було заслугою високопрофесійної гри оркестру «Perpetuum mobile». З ювілей-

ною датою «Антей» привітали різні мистецькі колективи Львова та їхні керів-

ники, представники адміністративних і громадських організацій.

Ще восени 1994 року директор XIV Міжнародного хорового фестивалю

в Алаві (Іспанія) Хав’єр Камено здійснив поїздку по Україні, під час якої про-

слухав кращі хорові колективи в різних регіонах. 13 жовтня пан Хав’єр завітав

і до репетиційного залу хорової капели «Антей» з метою познайомитися «на

живо» з колективом, який був йому знайомий з відеозапису програми «Різдвяні

пісні народів світу». Попросив дещо заспівати. Після прослуханого зробив свій

остаточний вибір на користь «Антея», давши при цьому високу оцінку профе-

сійній майстерності колективу як на запису, так і в «живому» виконанні.

4 січня 1995 року капела отримала офіційне запрошення з Іспанії на

участь у XIV Міжнародному фестивалі в Алаві. Слідом прийшли і дві парти-

тури, обов’язкові для виконання кожним хоровим колективом: «Musica» Яко-

ба Гандля і «Agur, jaunak» Ч. де Олайзола. Від початку лютого «Антей» почав

працювати над програмою, призначеною для виконання на фестивалі. Чесно

кажучи, колектив дуже хотів поїхати до Іспанії, адже з усіх європейських кра-

їн про неї знали ми якнайменше, хіба що те, що іспанці захоплюються кори-

дою. Доктор історичних наук, професор, президент хорової капели «Мрія»

Степан Гелей так описує цю країну: «Конституційна монархія – Іспанія по-

діляється на сімнадцять автономних областей з досить високим рівнем само-

управління. Кожна з цих областей має свій парламент, уряд, прапор і герб.

Крім іспанців, що становлять близько сімдесят відсотків усього населення

країни, тут живуть також каталонці, галісійці, баски та багато інших народ-

ностей. Кожний з цих народів має свою мову, культуру і традиції, інколи до-

сить відмінні від власне іспанських. Як за територією (505 тисяч квадратних

кілометрів), так і за чисельністю населення (близько сорок мільйонів), Іспа-

нія менша від України».

Така довідка давала нам невеличку загальну інформацію про країну, що

подарувала світові видатних літераторів, музикантів, художників, внесла нео-

ціненний вклад у світовий цивілізаційний розвиток, країну, яка щороку при-

ваблює десятки мільйонів туристів. Звичайно, у кожного із капелян були свої

уявлення про Іспанію, її культуру і народні традиції, але нас усіх об’єднувало

велике бажання власним перебуванням не лише збагатити свої знання, а й гід-

но представити Україну, її народ, його хорове мистецтво мешканцям Піреней-

ського півострова, особливо його іспанської частини.

Щаслива нагода, навіть точніше, довгоочікувана нагода (бо ж тривали

всі перипетії із відбором на фестиваль кілька місяців) наспіла. І от наприкін-

ці серпня після відповідного оформлення усієї документації ми вирушили ав-

тобусом у далеку подорож через території низки європейських країн. Пізно

ввечері 31 серпня після тривалих блукань шосейними дорогами Північної Іс-

72

Зиновій ДЕМЦЮХ

панії (на жаль, наші водії ще не були добре обізнані з атласом європейських

трас) ми прибули в країну басків, у місто Віторія-Ґастеіз. Поселили нас у при-

міщенні духовної семінарії – величезній і гарній будівлі у формі прямокутника.

Тут проживали всі учасники фестивалю – хорові колективи з США (Каліфор-

нія), Філіппін, Греції, Литви, Пуерто-Ріко, Росії, Сінгапуру, Тайваню. Отже,

ми мали можливість спілкуватися, співати і спостерігати за ними. Особливо

запам’яталися співаки з південноазіатських хорів. Вони були сповнені якоїсь

дивної чистоти, прозорості, як і пісні, які вони виконували. Їхні обличчя про-

менилися благородством, а спілкувалися і ходили вони як ангели, неземні іс-

тоти. За умовами фестивалю кожен хоровий колектив мав щодня (з 1 до 8 ве-

ресня) концерт тривалістю годину. «Антей» виступив у сімох містах іспанської

провінції Алава – Респольдіза, Гередіа, Ондатеґуі, С. де Кампезо, Рівабельльо-

за, Нанклярес, Лянцієґо. Виконували ми українську класику, духовну музику,

народні (стрілецькі, повстанські, козацькі) пісні. Концерти відбувалися у като-

лицьких храмах з прекрасною акустикою, завжди переповнених.

Публіка із захопленням сприймала як духовну музику, так і українські

народні пісні. Кожен виступ капели став, без перебільшення, тріумфальним.

Баски настільки були зачаровані українською піснею, що не могли стримувати

свої емоції, а їхній темперамент навіть дивував нас. Траплялося, що після дея-

ких концертів вітали кожного хориста зокрема, а на останньому – взагалі мало

не на руках несли диригента. Така гостинність, небуденний вияв захоплення,

безумовно, не могли не позначитися і на умовах фестивалю. Всі учасники мали

завершувати свої концертні виступи двома обов’язковими творами: піснею бас-

ків «Аґур чаунак» (на зразок української «Молитви за Україну» М. Лисенка)

та «Музика» середньовічного іспанського композитора Я. Гандля («Gallus»).

«Аґур чаунак» баски традиційно слухають стоячи.

Ми були переповнені чудовими враженнями від фестивалю. Мандрую-

чи від міста до міста, колектив знайомився з прекрасною країною, особливо з

її північною частиною – провінцією Алава (країною басків). Нас зачаровувала

мальовнича природа цього краю, де гірські ландшафти змінювалися картина-

ми, що нагадували карпатські краєвиди, а відтак – переходили у рівнини з че-

пурними поселеннями. З цікавістю оглядали ми давні пам’ятки архітектури,

вражав нас і побут населення цієї іспанської провінції.

А до всього цього додавала чудового настрою напрочуд дружня і те-

пла атмосфера, в якій проходив фестиваль. До того ж розчулювала відкритість,

щирість, привітність слухачів. Після кожного концерту місцева влада на чолі

з мером містечка влаштовувала прийом у нашу честь. Ми обмінювалися су-

венірами. Баски частували національними стравами і, напевно, найкращим в

Європі сухим червоним виноградним вином. Під час таких оказій завжди зву-

чала українська пісня, не оброблена,