Поразка демократії - Франк Карстен

Є багато підстав для того, щоб з оптимізмом дивитись в майбутнє. Людство накопичило неймовірно багато знань і величезні виробничі можливості. Цього більше, ніж достатньо, щоб забезпечити добробут для кожного в світі.

Крім того, після розпаду кривавих комуністичних і фашистських режимів ХХ століття, таких як Радянський Союз, Китай та інші держави, в світі розпочалась тенденція до більшої свободи. Великі групи людей отримали індивідуальну і економічну свободу, що призвело до більшого процвітання і добробуту. Інші вже піднімаються проти диктатур і вимагають більшої свободи. Немає підстав для припинення цієї тенденції.

Можливо, складно уявити життя без демократичної національної держави, але схожі радикальні зміни мали місце в минулому. Як написали Лінда і Морріс Таннехілл в своїй класичній лібертаріанській антидемократичній книзі "Ринок для свободи" в 1970 році: "Уявіть собі кріпака, який юридично зв’язаний з землею, де він народився і з соціальним прошарком, до якого він належить, працюючи від сходу сонця до заходу з примітивними знаряддями праці для отримання мінімального прибутку, який він повинен розділити з феодалом. Його розумові процеси заплутались в страхах і забобонах. Уявіть собі, що ви пробуєте розповісти кріпаку про соціальну структуру Америки ХХ століття. Мабуть, вам буде дуже важко переконати його в тому, що така соціальна структура можлива, тому що він сприйматиме все, що ви йому розкажете, крізь призму власних знань про суспільство. Він, навіть, зверхньо проінформує вас, що людина, яка народилась у відповідному прошарку суспільства має чітко визначену соціальну роль. Якщо цього не буде, суспільство швидко перетвориться на хаос. Так само, розказуючи людині ХХ століття, що уряд це зло і тому можна обійтись і без нього і, що ми матимемо набагато краще суспільство без уряду, можна легко отримати у відповідь скептичні погляди… Особливо, якщо ваш співрозмовник не звик думати незалежно. Завжди важко уявити існування суспільства, яке відрізняється від того, в якому живемо ми, а особливо таке, що є більш розвиненим. Це тому що ми так звикли до нашої соціальної структури, що ми схильні автоматично розглядати інші форми існування суспільства через призму нашого досвіду, що є повністю позбавленим сенсу."

Ми віримо в те, що національна держава, а разом з нею і демократія є явищем ХХ століття, але не ХХІ. Шлях до автономії і свободи продовжується, але не веде до великих демократій. Він веде до децентралізації і організації людей в невеликі адміністративні одиниці, які створюються і розвиваються їх учасниками.

Дехто може сказати, що більшість людей не здатні бути вільними. Що вони не мають бажання брати на себе відповідальність жити незалежним життям. Що ними потрібно керувати для їх власного добробуту. Але це той самий аргумент, який висловлювався на захист рабства чи проти емансипації жінок. Рабство не можна забороняти, тому що афро-американці не здатні самостійно піклуватись про себе. Крім того, більшість навіть не хоче бути вільними. Жінкам не можна надавати рівні з чоловіками права, тому що вони не здатні утримувати себе і забезпечувати свої потреби, якщо будуть незалежними. Але реальність виявилась іншою. Буде так само, коли демократична держава-нянька зникне. Люди виявляться на дивовижу самостійними, якщо їм дадуть шанс. Звичайно, вони не вирішать жити окремо від кожного, але вони самоорганізуються на власний вибір в окремі групи, компанії, клуби, профспілки, асоціації, спільноти та родини.

Люди, звільнені від паралізуючого контролю бюрократії і демократичної влади більшості, змінять світ у спосіб, який ми зараз не можемо передбачити. Як сказали Лінда і Морріс Таннехілл: "Багато небажаних умов, які зараз сприймаються як належне, зміняться у суспільстві вільному від уряду. Багато відмінностей будуть ініційовані ринком, який звільниться від мертвої руки урядового контролю – як фашистського, так і соціалістичного – а тому спроможний створити здорову економіку і набагато вищі стандарти життя для кожного."

Прийшов час для людей прокинутись і зрозуміти, що демократія не веде до свободи і автономії. Вона не вирішує конфлікти і не ініціює продуктивні і креативні процеси. Все навпаки. Демократія провокує антагонізм і обмеження. Центристські і примусові аспекти демократії провокують організований хаос, де індивідуальна свобода і динаміка неорганізованого ринку самочинно створюють порядок і добробут.

Люди надають перевагу свободі, ніж примусу. Їм до вподоби мати право вибору на вільному ринку, ніж лише визначати свої вподобання під час голосування. Чи знайдеться хтось, хто б хотів, щоб уряд вибрав йому автомобіль замість того, щоб самостійно зробити вибір?

Наразі слушний момент, щоб зрозуміти, що свобода, яку люди бажають для себе, повинна бути також дарована іншим. Неможливо бути вільним, якщо інші в неволі. В кінці кінців, вони можуть стати жертвами примусу, який вони – демократично – чинять над іншими. Вони риють самі собі могилу.

Рух за меншу демократію і більшу свободу може видатись для декого страхітливим. Ми всі виросли в національній демократичній державі в оточенні соціально-демократичних ідей. Нас запевняли в тому, що наше суспільство "найкраще з усіх можливих на світі".

Тим не менш, сьогоденна ситуація не є кращою. Настав час відверто подивитись в очі цій реальності. Уряд це не благодійник чи Санта Клаус. Це егоїстичний монстр, який ніколи не насититься і скоріше придушить незалежність і автономію своїх суб’єктів. Це монстр підтримується демократією: ідеєю, що життя кожного може контролюватись більшістю.

Настав час відмовитись від ідеї, що Люди – а отже і Держава – мають право на керування. Що нам житиметься краще, якщо уряди, а не ми самі, будуть визначати як нам жити і як витрачати наші гроші. Що демократична одна-на-всіх ідеологія принесе гармонію і добробут. Що ми виграємо від демократичного примусу.

Настав час звільнитись від тиранії більшості. Нам немає що втрачати крім кайданів, які зв’язують нас один з одним.

Наша критика демократії була написана з перспективи лібертаріанства. Лібертаріанство – це політична філософія заснована на праві кожного індивіда на власне тіло і життя, а отже і на плоди власної праці. Альтернативою цьому є феномен керування людьми життям і працею інших (або – що малоймовірно – всі керують всіма). Відповідно до лібертаріанства така ситуація несправедлива. Лібертаріанство базується на принципі, що перед особистістю не стоїть обов’язок приносити себе в