Поразка демократії - Франк Карстен

І політики цілком готові постачати те, що люди вимагають від них. Вони, як горезвісна людина з прислів’я, в якої є лише молоток і тому все, що вона бачить, здається їй цвяхом, по якому треба вдарити. Таким же чином, люди бачать себе спроможними вирішити кожну проблему в суспільстві. Зрештою, заради цього їх і обрали. Вони обіцяють "створювати робочі місця, зменшувати відсоткові ставки по кредитах, підвищувати купівельну спроможність людей, надавати домівку, або навіть домоволодіння кожному, хто цього потребує, підвищити якість освіти, створити спортивні майданчики для дітей, зробити безпечними робочі місця, забезпечити якісне і доступне медичне обслуговування, відремонтувати дороги, прибрати злочинність з вулиць, захистити наші "національні" інтереси за кордоном, нав’язати всьому світу "міжнародне право", сприяти емансипації і боротьбі з дискримінацією в усьому світі, забезпечити безпечну їжу і чисту воду, "врятувати клімат", зробити країну найчистішою, найзеленішою та найінноваційнішою у світі і стерти голод з обличчя землі. Вони будуть виконувати всі наші мрії і вимоги, будуть захищати нас від колиски до домовини, попіклуються, щоб ми були щасливі і задоволені з ранку до ночі. І звичайно, вони не втомлюються обіцяти скоротити бюджетний борг і зменшити податки.

Ось для таких мрій і винайшли демократію.

Насправді, це ніколи не запрацює. Уряд не може досягти всього цього. Врешті-решт, політики будуть робити лише те, що вони можуть робити, а саме:

- Кидатись грошима по проблемах

- Створювати нові правила та закони

- Створювати комітети (та платити їх працівникам зарплатню), щоб контролювали виконання своїх законів

Насправді, як політики вони нічого іншого і не можуть робити. Вони навіть не можуть самостійно оплатити свою діяльність – ця "честь" належить платникам податків.

Ви бачите наслідки цієї системи кожного дня навколо себе:

Демократія у всьому світі народила велику бюрократію, яка свавільно керує нашим життям. І завдяки тому, що вона є частиною держави, бюрократи можуть унебезпечити себе від жорстокої економічної дійсності, яку решта людей відчуває на собі кожну мить. Їх департаменти ніколи не збанкрутують, їх самих навряд чи колись звільнять і в них рідко бувають проблеми із законом, бо вони і є закон. У той же час, вони поклали на нас величезний тягар своїх правил і нормативів, єдина мета яких полягає у тому, щоб їх порушували. Скрізь починаючим підприємцям заважають, їх збентежують безліччю законів і бюрократичних витрат, які на них накладаються. Існуючий бізнес також страждає під тягарем бюрократії. У США витрати на регулювання питань малого бізнесу (зауважте, це державна установа) складають $ 1,75 трлн на рік (відповідно до статті у Вікіпедії). Початківці та малоосвічені найбільше потерпають від цієї системи: вони не можуть знайти першу роботу, бо бізнесмени згідні платити їм менше, ніж дозволяє закон. Їм також дуже важко створити свій власний бізнес, тому що вони бояться стикатись із бюрократичними джунглями, та просто не знають як робити власний бізнес, бо батьки, школа та інститут навчають чому завгодно, але не цьому.

На додаток до чиновників і політиків, існує й інша група людей, яка вельми гарно почуває себе в демократичній системі: ті, хто керують компаніями і установами, які зобов'язані своїм існуванням лише щедрості уряду або особливим привілеям. Згадайте про менеджерів у компаніях військово-промислового комплексу, у банках та фінансових установах, паливно-енергетичних монополістів, яких підтримує уряд та президент. А також люди в "субсидованих галузях": установах культури, в суспільному телебаченні, в агенціях допомоги, в екологічних групах тощо. Не кажучи вже про повний цирк з "міжнародних інститутів". Багато хто з цих людей мають високооплачувану роботу, якій вони зобов'язані "інтимними" зв'язками з урядом або з державними установами. Це є однією з форм інституційного паразитизму, якому сприяє та який провокує демократична система.

У розпачі від власної неспроможності насправді змінити суспільство, уряд регулярно ініціює мегапроекти, щоб допомогти черговому кризовому сектору економіки, або щоб досягти якихось інших "шляхетних" цілей. Незмінно такі дії тільки лише збільшують проблеми, і вони завжди коштують набагато більше, ніж планувалось. Пригадайте освітні реформи, плани реформувати систему охорони здоров'я, інфраструктурні проекти та енергетичні забавки, на кшталт етанолової програми чи вітроенергетичних проектів в Європі. Війни теж можна розглядати як "громадські проекти". Уряди починають їх, щоб відвернути увагу від внутрішніх проблем, змусити громаду більше підтримувати уряд, створити робочі місця для декласованих верств населення, і створити величезні прибутки обраним компаніям, які колись стануть спонсорами виборчих кампаній політиків, та забезпечать їм місто роботи, коли вони опиняться поза офісом.

Політикам, які призначаються для боротьби з бідністю і нерівністю, природньо відчувати, що їх священний обов'язок - постійно впроваджувати нові програми сприяння добробуту (і нові податки, щоб платити за них). Це служить не тільки їх власним інтересам, але й інтересам тих чиновників, які відповідають за реалізацію цих програм. Добробут зараз займає значну частину державних витрат у більшості демократичних держав. У Великобританії уряд витрачає третину свого бюджету на соціальні допомоги. В Італії і Франції цей показник наближається до сорока відсотків. Багато громадських організацій (наприклад, профспілки, громадські пенсійні фонди, державні фонди зайнятості) зацікавлені у збереженні та розширенні соціальної держави. Типовий спосіб роботи демократичного уряду полягає в тому, що він не пропонує жодного вибору і ніколи не укладає жодних угод з громадянами. Кожен змушений сплачувати внески за страхування на випадок безробіття, соціальні внески тощо, але ніхто не знає, що він отримає за них. Гроші, які вони повинні були заплатити, вже будуть витрачені. Соціальна катастрофа є найбільш кричущим прикладом такого марнотратства. І майте на увазі, "добробут" прийде не тільки до "знедолених". Чимало добробуту піде до багатих, наприклад, до банків, які зароблять лише на комісіях близько $ 700 млрд.

Демократичні держави загального добробуту заохочують безвідповідальність і асоціальну поведінку. У вільному суспільстві люди, які погано себе поводять, не виконують свої обіцянки, зневажають інших, позбавляються допомоги друзів, близьких та родини. Тим не менше, наші держави загального добробуту кажуть їм: якщо ніхто більше не хоче допомагати вам, ми допоможемо! Таким чином, люди отримують винагороду за