Поразка демократії - Франк Карстен

(німецька, французька, італійська і ретороманська), в суспільстві панує соціальна гармонія, на відміну від Бельгії, де протистояння між голандськомовними фламандцями і франкомовними валлонами становлять загрозу цілісності держави. В той час як фламандці жаліються, що вимушені платити за менш заможних валлійців, швейцарцям не доводиться переживати подібні соціальні незгоди завдяки їх децентралізованій системі.

Звичайно, Швейцарія демократична держава, але вона має так багато маленьких демократичних одиниць, що їй вдається уникнути багатьох негативних ефектів національної парламентської демократії.

Швейцарія також на власному прикладі показує, як можливість сецесії зменшує вірогідність виникнення соціальних конфліктів. В 1970 році франкомовні жителі кантону Берн відчули, що їх інтереси недостатньо добре представлені в переважно німецькомовній місцевості, де вони жили. Тож 1979 році франкомовні спільноти вийшли зі складу кантону Берн і сформували кантон Юра. Протягом століть суперечки між різними етнічними групами вирішувались мирно в такий спосіб. Оскільки швейцарські кантони і спільноти невеликі, люди не лише голосують перед скринькою для голосування, але також мають можливість виїхати, якщо вони незадоволені управлінням. Таким чином погані політичні рішення витісняються хорошими.

Це не означає, що ми вважаємо швейцарську систему ідеальною або єдино можливою. Швейцарія є прикладом ефективного децентралізованого управління, яке призводить до нижчих податків і більшої індивідуальної свободи. Ми також не думаємо, що демократія має переважно позитивні риси, якщо запроваджується на невеликих за розміром територіях. Навіть в групі з трьох людей демократія вже неправомірна, якщо ні у кого немає можливості вийти з групи. Вона має такий самий негативний ефект як і в державі з 10 мільйонів.

Натомість, велике значення має той факт, що люди самостійно можуть вирішувати в адміністративних одиницях якого розміру вони хочуть жити і якій формі правління вони надають перевагу. Це не повинна бути демократія. Ліхтенштейн (160 кв. км), Монако (2 кв. км), Дубай, Гонконг (1100 кв. км) і Сингапур (710 кв. км) не є парламентськими демократіями. Але вони успішні. Ці держави своїм прикладом доводять, що розмір не має значення.

Деякі люди можуть думати, що право на сецесію і самоврядування призводить до конфліктів. Але це ствердження є безпідставним. Візьмемо, наприклад, основи існування вільного ринку. Кожен має право розпочати власну справу. Тим не менш, більшість людей працюють на великі компанії. Останнє приваблює своїми перевагами. Цей принцип можна також застосувати і до держав. Люди можуть надати перевагу незалежності, але більшість обере можливість приєднатись до певної групи. Всі ці різні групи також знайдуть можливість для співробітництва. Звичайно економія від масштабу сприяє зменшенню витрат, але розмір масштабу можна встановлювати лише тоді, коли люди мають право вибору.

Сецесії не обов’язково повинні призводити до повної адміністративної незалежності. Будь-яка форма децентралізації, метою якої є передача обов’язків від центральних до місцевих органів влади може називатись політичною сецесією. Це може стати привабливою (перехідною) формою між повною сецесією і сучасною ситуацією.

Як це виглядає на практиці можна побачити на прикладі так званих особливих економічних зон таких як Шеньчжень, яка була створена китайським урядом в 1980-х і 1990-х роках. Ці регіони були звільнені від обов’язків слідувати певним законам, стали відкритими для іноземних інвестицій і показали Китаю шлях до більшої свободи. Дубай також запровадив такі зони вільної торгівлі. Подібні вільні економічні зони можуть стати прикладом для вільних політичних зон, де люди могли б експериментувати з різними формами правління.

Суспільство на основі приватного права

Люди часто думають, що якщо держава не піклується про щось (наприклад, про оперний театр чи підтримку людей літнього віку), то цього не буде. Але це радянський менталітет, який базується на моделі існування людини лише за умови всесторонньої "підтримки" держави. Під час візиту американського економіста Мілтона Фрідмена до комуністичного Китаю його запитали, хто є секретарем США з питань розробки і використання корисних копалин. Відповідь, що такої особи немає, здивувала китайських співрозмовників. Їм було дуже складно уявити собі, що розробка і використання корисних копалин можлива без державного контролю.

В минулому люди не могли уявити собі життя без монарха. Монарх піклувався про своїх підданих. Наразі ми сприймаємо державу і демократію так само. Сьогодні людям важко уявити, що громадяни – до періоду розвиненої демократії – допускали верховенство влади монарха. Натомість вони допускають верховенство влади більшості без жодних нарікань.

Незважаючи на все це, ми щодня стикаємось з прикладами незалежного від держави розвитку громадських ініціатив. Іноді навіть всупереч очікуванням. Ніхто не міг собі уявити, що такий анархічний проект як Вікіпедія може бути успішним без державного контролю. Але він працює. Весь Інтернет є зібранням численних окремих організацій, особистостей і технологій, які співпрацюють один з одним без центрального управління. На початку розвитку Інтернету більшість людей не могли собі уявити, що Інтернет існуватиме без власника, що він буде базуватись на індивідуальних добровільних ініціативах між тисячами організацій (провайдери, компанії, інституції), кожна з яких контролює невелику частину мережі.

Насправді наше ідеальне вільне суспільство було б схожим на модель існування Інтернету, де застосовуються лише декілька простих правил, а все інше залежить від користувачів. Основне правило – спілкування через Інтернет – протокол ТСР/ІР. На цій основі мільйони компаній, організацій та фізичних осіб вільні робити те, що вони вважають доцільним – створювати власні домени, пропонувати послуги і спілкуватись у зручний для них спосіб. Можна також запроваджувати нові протоколи додатково до ТСР/ІР і долучати інших за їх бажанням. Вони можуть пропонувати нові послуги і шукати клієнтів. Ця різноманітність, свобода і самоорганізація в Інтернеті довела свою повну спроможність існувати напрочуд добре.

Відповідно, у вільному суспільстві основне правило – не чинити шахрайства, насильства і крадіжки. До тих пір, доки люди дотримуються цих правил, вони можуть пропонувати будь-які послуги, навіть ті, що зараз надаються державним сектором. Вона також можуть створювати власні спільноти: монархічні, комуністичні, консервативні, релігійні або авторитарні до тих пір поки їх учасники приєднуються до них добровільно і мають право в будь-який момент припинити членство. Такі спільноти можуть мати менше 10 осіб, або навіть більше мільйону. Наприклад, приватна компанія Walmart має два мільйони співробітників.

Коли у вас є багато різних адміністративних одиниць, люди можуть переходити від однієї до іншої і керівники про це знають. Учасники не просто громадяни, які випадково отримали право голосу, а клієнти, які зацікавлені в належних послугах.