Поразка демократії - Франк Карстен

Хоча ніхто не просить дозволу у держави на те, щоб випити пива, ця згода неявно усе ж необхідна. Наш демократично обраний уряд може заборонити пити пиво, якщо захоче цього. Фактично, це вже траплялось в США за часів сухого закону. Зараз у США потрібно бути не молодше 21-го року, щоб уряд дозволив тобі пити пиво.

Інші демократичні держави мають схожі правила. В Швеції міцні напої можна придбати тільки у державній крамниці. У багатьох державах проституція поза законом. Громадяни Норвегії навіть не мають права "придбати секс" поза межами Норвегії. В Голландії тобі потрібно мати дозвіл уряду, щоб побудувати навіс від дощу, або іншим чином змінити зовнішній вигляд свого будинку. Звісно, усе це приклади диктатури, а не свободи.

Дехто вважає, що насправді більшість не може робити те, що їй заманеться, та вона повинна враховувати інтереси меншості. Це міф. Так, дійсно, зараз існує декілька меншин, яким держава надає спеціальний захист. Це наприклад, феміністки, геї або етнічні меншини. Інші меншини, такі як мексиканці, курці, наркозалежні, підприємці, християни – не можуть розраховувати на таке особливе ставлення. Популярність деяких меншин пояснюється лише модою, але не демократією.

Існують різні причини особливого ставлення до меншин за демократії. Деякі причини дуже "гучні" та миттю виганяють на вулиці, коли чиїсь "права" (тобто привілеї) опиняються під загрозою. Наприклад, певні бюджетники, члени профспілок, фермери у Франції. З іншими поводяться обережніше, бо вони можуть повести себе агресивно, коли від них вимагають дотримання правил. Поміж них футбольні фани, етнічні угруповання та зелені активісти. Якщо курці раптом стануть більшістю, та вирішать, що їх свободи люто зневажають, імовірно, жодні закони про обмеження паління вже не пройдуть.

Справа в тому, що немає нічого поганого у демократичній системі або у принципі демократії як такому, якби вона гарантувала права меншості. Однак базовий принцип демократії як раз і полягає в тому, що недоторканих прав меншості не існує. Парламент або конгрес можуть прийняти будь-який закон, не беручи до уваги меншість. Та примхи змінюються. Опікувана сьогодні меншість завтра може стати цапом відбувайлом.

Хіба демократії не мають конституцій, щоб захистити меншість від тиранічного законодавства більшості? До певної міри так. Але помітьте, що США прийняли конституцію, коли вони ще не були демократією. За демократії конституція може бути змінена як захоче більшість. І таке траплялось неодноразово: нові обмеження впроваджували поправками до Конституції. Так, наприклад, впровадили прибутковий податок, який до того був прямо заборонений. Саме існування поправок до конституції доводить, що конституція підлягає демократичному контролю, тобто, контролю більшості. Хоча й початкова конституція не була ідеальною – вона дозволяла рабство.

Інші демократичні країни мають конституції, що захищають індивідуальну свободу ще менше, ніж конституція США. Відповідно до конституції Голландії, держава повинна забезпечувати робочі місця, житло, засоби до існування людей, охорону здоров’я, перерозподіл багатства і так далі. Ця конституція більше схожа на соціал-демократичну передвиборчу програму, ніж на маніфест свободи особистості. Конституція Європейського Союзу каже, що вона "повинна працювати в інтересах сталого розвитку Європи на основі збалансованого економічного зростання та цінової стабільності, висококонкурентної соціальної ринкової економіки, спрямованої на забезпечення повної зайнятості та соціальний прогрес, а також високий рівень охорони та поліпшення якості навколишнього середовища". Ці та інші статті цього документу дають європейській владі можливості для необмеженого втручання у справи людей. Доречі, під час прийняття цієї конституції, населення Франції та Нідерландів проголосували проти неї, але її все одно проштовхнули.

Часто можна почути, що демократія забезпечує свободу слова. Але це також міф. Як з’ясував ще Сократ, в ідеї демократії немає нічого, що б йшло на користь свободі слова. В демократичних країнах існує безліч правил, що обмежують свободу слова. Наприклад, в Нідерландах заборонено ображати королеву.

В Сполучених Штатах перша поправка до конституції гарантує свободу слова, але "за вийнятком непристойності, наклепу, підбурення до заколоту, агресивних висловів, переслідування, привілейованої комунікації, торгівельної таємниці, секретних матеріалів, інформації захищеної авторським правом та патентами, інформації про військові дії, комерційної комунікації, такої як реклама; а також обмежень часу, місця та способу". Забагато винятків.

Слід зазначити, однак, що конституція США, та свобода слова, яку вона надає, була прийнята ще до появи демократії. Причина з якої люди в західних демократіях користуються свободами не в тому, що вони живуть в демократіях, а в тому, що вони мають класичні ліберальні або лібертаріанські традиції, що виникли в XVII-XVIII сторіччях, задовго до того, як ці країни стали демократичними. Багато людей в цих країнах не хочуть відмовлятися від цих свобод, хоча дух свободи постійно розмивається демократичним втручанням.

В інших частинах світу люди менше прив’язані до особистих свобод. Багато незахідних демократій демонструють дуже мало поваги до свободи особистості. У демократичних ісламських країнах, таких як Пакистан, жінки майже не мають свобод, не існує свободи слова та свободи віросповідання. В цих країнах демократія є виправданням для гноблення. Там, де демократія була введена в умовах абсолютних монархій, як у Дубаї, Катарі чи в Кувейті, рівень свободи зменшився, а не зріс. І палестинці в секторі Газа демократично обрали собі фундаменталістський, та не надто схильний до свободи Хамас (вибори, які за іронією долі не визнали США та ланка інших західних демократичних урядів).

На міжнародній арені демократичні держави грають роль гарних хлопців, а решта - поганих. Демократії, врешті-решт, усі миролюбні, чи не так? Взагалі-то, не зовсім. Досить часто демократії показували себе надто мілітаристичними. США, найпотужніша демократія у світі, розпочала десятки воєн. Американський уряд провів численні перевороти, скинув декілька урядів, що підтримувались диктаторами (Мобуту, Сухарто, Піночет, Маркос, Сомоза, Батіста, Шах Ірану, Саддам Хусейн і так далі) і скидали бомби на беззахисних цивільних. Навіть атомні бомби. На даний час США має війська в більш ніж 700 військових базах, що розташовані в більш ніж 100 країнах, витрачаючи приблизно стільки ж на "захист", скільки інші країни витрачають усі разом.

Демократична Великобританія винайшла концентраційні табори (у Південній Африці) та була першою, хто придушив національну опозицію в своїх колоніях шляхом авіаційного бомбардування, знищивши цілі села (Ірак, 1920-ті роки). Демократична Великобританія придушила численні повстання за незалежність у своїх колоніях,