Поразка демократії - Франк Карстен

Групи лобістів ведуть нескінченну боротьбу за гранти, привілеї і посади. Всі хочуть їсти з корита, куди стікаються "публічні" фінансові потоки. В цій системі, паразитизм, фаворитизм і залежність заохочуються, індивідуальна відповідальність і впевненість у власних силах засуджуються. Варто також зазначити, що зацікавленні групи, які насолоджуються таким станом речей, важко назвати бідними чи збитковими: агентства з розвитку і реконструкції, банки, великі корпорації, фермери, публічні телекомпанії, агентства з захисту навколишнього середовища, культурні організації. Вони здатні отримувати мільярди грантів і субсидій, тому що вони мають прямий доступ до влади. Найбільший зиск отримують, звичайно, працівники цієї системи. Вони впевнені, що вони незамінні і призначають самі собі зарплати.

Групи зацікавлених осіб не лише отримують зиск від державної щедрості, але і знають як вплинути на законодавство, щоб отримати ще більший зиск за рахунок іншої частини суспільства. Подумайте про обмеження імпорту і квоти, які забезпечують додаткові прибутки для аграрного сектору, але збільшують ціни на харчові продукти. Або профспілки, які разом з політиками втримують мінімальні зарплати на високому рівні, таким чином зменшуючи конкуренцію на ринку праці. Це все шкодить менш досвідченим громадянам, які не можуть знайти роботу, тому що вони занадто дорогі для компаній, щоб їх наймати.

Іншим прикладом є закони про ліцензування – кмітливий спосіб для нейтралізації небажаної конкуренції. Фармацевти використовують закони про ліцензування для блокування конкуренції зі сторони аптек і Інтернет-магазинів. Лікарі блокують конкуренцію зі сторони "неліцензованих" спеціалістів у сфері медичних послуг. Також можна навести приклад патентного і авторського права, яке компанії, наприклад, фармацевтичної і розважальної галузей, використовують для створення перешкод для виходу нових компаній на ринок.

Чи можуть виборці влаштувати протест проти особливих переваг для груп лобістів? Теоретично це можливо. Але практично, це рідко стається, тому що привілеї обраних груп переважають над інтересами простих громадян. Наприклад, якщо фунт цукру буде на три центи дорожче через мито на імпорт, це буде дуже привабливим для місцевого виробника цукру (і для Держави), але для кінцевого споживача це не варто того, щоб проти цього протестувати. Саме тому окремі групи лобістів зацікавленні в збереженні таких привілей, адже більша частина виборців занадто зайняті, щоб протестувати.

Більшість людей, мабуть, навіть не знають про існування таких цікавих особливостей. Тим не менш, всі ці схеми разом взяті виливаються у дуже суттєві витрати – а, відповідно, і в нижчий рівень життя – для всіх нас, хто не має лобістів, які працюють на нас в Вашингтоні чи іншій столиці. Таким чином, демократична політика дегенерує до рівня машини для перерозподілу з найбільш впливовими і якнайкраще організованими клубами за інтересами за рахунок інших. Навіть не варто нагадувати про те, що система працює в обидва напрямки. Групи лобістів, отримавши надприбутки, стають спонсорами політичних компаній.

В нашій країні, Нідерландах, яку можна вважати типовою європейською демократичною державою, Бюро з соціального і культурного планування (урядова установа) опублікувало у своєму звіті в серпні 2011 року, що група населення з середнім прибутком отримує менше зиску від державних програм, ніж групи населення з низьким прибутком і з високим. Дослідники з’ясували, що група населення з найвищими прибутками отримує найбільші преференції від уряду. Їх дослідження стосувалось лише 2007 року, але немає жодного приводу думати, що результати могли змінитись за останні роки. Групи населення з великими прибутками отримують зиск від субсидій для вищої освіти, мистецтва і інституцій з догляду і піклування.

Багато людей бояться, що, якщо освіта, медицина, публічний транспорт, житло та інше будуть передані "в руки" вільного ринку, бідні громадяни не зможуть дозволити собі ці послуги. Але вільний ринок вже робить багато для бідних. Наприклад, супермаркети, які забезпечують нас найважливішим для нашого життя – їжею. Вони пропонують низку якісних продуктів за низькими цінами. Завдяки інноваціям і конкуренції, вільний ринок зробив можливим для людей з низьким прибутком, такі як "блакитні комірці" і студенти, користуватись такими благами цивілізації як автомобілі, персональні комп’ютери, мобільні телефони, авіаперельоти. Все це було колись доступним лише для більш заможних. Якби піклування за літніми людьми було організовано як супермаркет, без втручання Держави, чи не мали б ми такі ж результати? В цьому випадку літні люди і їх родичі змогли б вирішувати, які послуги вони потребують і за якими цінами. Вони мали б більше контролю над послугами, які вони отримують і за які вони платять.

Чи не постраждає якість, якщо Держава більше не буде втручатись в справи шкіл, лікарень, організацій опіки і піклування? Якраз навпаки. Якою була б якість наших продуктових крамниць, якби вони були організовані так, як державні школи? Ви навіть не можете уявити собі кількість "особливих вимог" в Вашингтоні, які потрібно враховувати в сфері освіти і медицини. Через нескінченні реформи, постанови, комітети, комісії, статті, дерективи, рекомендації вони не виробляють нічого, крім ще більшої бюрократії.

Справжні експерти знаходяться в школах і лікарнях. Вони знають найбільше про їх сферу діяльності і вони найкраще можуть організувати їх заклади ефективно. Якщо вони не робитимуть свою справу добре, вони просто не виживуть на ринку. З цієї причини, якість освіти і медицини без втручання уряду виросте, а не знизиться. Бюрократія, черги і переповнені класні кімнати зникнуть. Так само як є дуже мало брудних супермаркетів з поганими продуктами або окулістів з чергами на півроку на вільному ринку. Вони не виживають.

Звичайно, завжди будуть люди, які не можуть самостійно себе забезпечувати. Ці люди потребують допомоги. Але немає необхідності розбудовувати масивну машину перерозподілу, щоб їм допомогти. Це можуть робити приватні благодійні організації – або будь хто інший, хто хоче простягнути руку допомоги. Ствердження, що нам потрібна демократія, щоб допомагати бідним і невдалим – це димова завіса для задоволення власного інтересу людей, які отримують зиск від механізмів перерозподілу.

Люди часто вважають, що конфліктів можна запобігти шляхом прийняття рішень демократичним шляхом. Врешті-решт, якщо кожен буде жити за своїми власними уподобаннями, ви не зможете жити разом у злагоді. Ось такий от аргумент.

Це може мати сенс, коли група людей вирішує куди піти: до бару або на пляж. Але більшість