Поразка демократії - Франк Карстен

(патенти і авторське право) використовують для контролю над виробниками і споживачами. Лібералізація ринку супроводжується встановленням нових бюрократичних механізмів для регулювання ринку. Нові бюрократичні органи потім збільшуються і приймають все більше правил. В Нідерландах, такі сектори економіки як енергетика і телекомунікація дійсно були лібералізовані, але в той же час були відкриті нові державні установи – шість за останні десять років.

В США, відповідно до результатів дослідження, яке провів університет Вірджинії, вартість утримання федерального уряду зросла на 3% з 2003 до 2008 року до 1,75 трильйонів в рік або 12% ВНП. Після 2008 року, уряд прийняв нові закони для фінансового ринку, нафтової, харчової промисловості і багатьох інших галузей. В Європі бізнес і приватні домогосподарства не лише мають свої національні уряди, вони також повинні страждати від виконання численних постанов Європейського Союзу в Брюсселі. І якщо в 1990 році лібералізація була гаслом Брюсселю, тенденція на сьогодні абсолютно протилежна: в сторону більшої зарегульованості.

Якщо коротко, то демократія не є політично нейтральною. Ця система колективістська за своєю природою і призводить до зростання ролі уряду і зменшення свободи індивіда. Так відбувається тому, що люди продовжують пред’являти свої вимоги до уряду і хочуть, щоб інші платили за них.

Взагалі-то, по своїй суті, демократія – це тоталітарна ідеологія, хоча і не така екстремальна як нацизм, фашизм чи комунізм. Свобода, в принципі, не є недоторканою в демократичній системі. Кожний аспект життя індивіда потенційно підлягає урядовому контролю. Меншість завжди повністю підпорядковується більшості. Навіть за наявності Конституції, яка б обмежувала владу уряду, ця Конституція також може бути змінена більшістю. Єдине фундаментальне право, яке ви маєте в демократичній системі, крім роботи, це право голосувати за політичну партію. Цим єдиним голосом ви передаєте свою незалежність та свободу у руки більшості.

Справжня свобода – це право вибирати: брати чи не брати участь в системі, платити чи не платити. Як споживач, ви не вільні, якщо ви повинні вибрати один з телевізорів, і немає значення, наскільки великий ваш вибір. Ви вільні лише тоді, коли можете вирішити не купувати телевізор взагалі. В демократичній системі ви повинні купити те, що за вас вибрала більшість, подобається вам це чи ні.

Міф 5. Демократія веде до добробуту

Багато демократичних держав є заможними, отже люди часто вважають, що демократія потрібна щоб досягти добробуту. Насправді, ситуація зворотня. Демократія не призводить до добробуту, вона його знищує.

Це правда, що багато західних демократій заможні. Однак в інших місцях ви не побачите цієї кореляції. Сінгапур, Гонконг та кілька країн Перської Затоки не є демократичними, хоча є заможними. У той же час багато країн Африки та Латинської Америки є демократичними, але їх населення бідне, за винятком нечисленної еліти. Західні країни заможні не завдяки демократії, а скоріше всупереч їй. Їхній добробут спричинений традиціями волі, які властиві цим країнам. В результаті держава ще не повністю контролює їх економіки. Але ця традиція поступово послабляється демократією. Приватний сектор неухильно розмивається – це процес, який погрожує знищити казкові багатства, що сторіччями будувались на Заході.

Добробут створюється там, де права осіб належно захищені – зокрема, право власності. Інакше кажучи, добробут створюється там, де люди можуть володіти плодами своєї праці. У цій ситуації люди мотивовані працювати наполегливо, ризикувати та ефективно використовувати ресурси.

З іншого боку, якщо люди змушені поступатись плодами своєї праці на користь Держави (що частково притаманне демократії), вони менше мотивовані до праці. Більш того, держава неминуче буде використовувати ці ресурси неефективно. Зрештою, (демократичні) керманичі отримали ресурси на дурняк, та їхні цілі дуже відрізняються від цілей тих, хто ці гроші заробив.

Як воно працює в демократії? Ви можете порівняти її із групою з десяти людей, що вечеряють у ресторані та вирішили заздалегідь поділити рахунок нарівно. Оскільки 90% рахунку будуть сплачувати інші, кожний зацікавлений замовляти дорогі страви, які б вони не замовили, якби сплачували свої рахунки самі. Навпаки, оскільки внесок кожного важить лише 10%, жоден не має стимулу бути скромним. В підсумку загальний рахунок стає набагато більшим, ніж якби кожен сплачував сам за себе.

В економіці цей феномен відомий як "трагедія громад". Громада – це коли ділянкою землі володіють та використовують декілька фермерів. Фермери, які є членами громади, мають природній стимул, щоб їх корови паслися якомога більше (за рахунок інших), та не мають жодних стимулів забирати своїх корів с пасовища вчасно (бо тоді на пасовищі паслися б чужі корови). Так, через те, що лани належать усім і нікому одночасно, вони виснажуються через надмірний випас.

Демократія працює таким самим чином. Громадяни заохочуються отримувати зиск за рахунок інших, або перекладати свої проблеми на інших. Люди голосують за політичні партії, які змушують інших оплачувати їх власні бажання (безкоштовну освіту, соціальний захист, субсидії на утримання дітей, більше автомобільних доріг тощо). У прикладі вечері, ситуація не могла зайти надто далеко, тому, що у дрібних групах люди обмежені соціальним контролем. Однак у випадку демократії із мільйонами виборців це не працює.

Політики обираються, щоб маніпулювати цією системою. Вони керують "народним" добром. Вони не володіють ним, тож вони не повинні бути економічно поміркованими. Навпаки, вони зацікавлені витрачати якомога більше, щоб виправдати довіру. І нехай наступники сплачують за рахунками! Зрештою, вони мають задовольнити виборців. Це важливіше, ніж довгострокові інтереси держави. Результат – неефективність та марнотратство.

Політики спокушені не тільки смітити грошима. Вони також мають стимул забирати собі стільки, скільки вони можуть, поки вони несуть відповідальність за "державні кошти". Зрештою, коли вони залишать свої посади, вони більше не зможуть так легко збагачуватись.

Ця система катастрофічна для економіки. Люди ще тільки наближаються до усвідомлення, наскільки вона катастрофічна! Рахунок за гулянку наших демократичних урядів ще не сплачений.

Величезні борги урядів є результатом величезного бюджетного дефіциту, який – не випадково – притаманний практично усім демократичним державам. У Сполучених Штатах Америки демократична вечеря настільки вийшла з-під контролю, що державний борг на даний час складає більше 15,185 мільярдів доларів, приблизно 48 тисяч доларів на людину. У більшості європейських країн ситуація така ж сама. Голландський національний борг зріс до майже 380 мільярдів євро у кінці 2010, тобто приблизно 25000 євро на душу